Деякі німецько-фашистські військові донесення дозволяють відновити картину умов, у яких відбувалася транспортування радянських військовополонених: у більшості донесень про це йдеться вельми обачно, а в деяких відверто відтворюється дійсне положення речей.
Для прикладу наведемо донесення 24-ї піхотної дивізії в штаб тилу групи армій «Південь» від 15 жовтня 1941 року:
«Транспортування полонених проводиться під посиленою охороною у відповідності з отриманими наказами. Непокора, спроби до втечі і виснаження полонених дуже ускладнюють марш. В результаті розстрілів і виснаження є вже понад тисячі померлих».
Начальник тилу групи армій «Південь» генерал фон Рок в наказі від 26 жовтня 1941 року висловив подяку підлеглим йому частин, особливості 24-ї піхотної дивізії, за транспортування полонених, взятих під час бою в межиріччі Дніпра і Десни.
Ця транспортування, за його словами, «незважаючи на деякі труднощі, була виконана у відповідності з планом і в призначений строк».
Запис у журналі бойових дій 11-ї армії, датована 3 січня 1942 року, говорить про транспортування 11000 полонених з Криму в дулаг 120 в Херсоні. Транспортування проходила «у важких умовах, пішки і під час сильних морозів».
В оперативному зведенні начальника тилу групи армій «Північ» від 15 березня 1942 року зазначається, що під час транспортування 75 полонених інвалідів в районі Гдова 14 з них померло.
Про масштаби деяких побоїщ, вчинених під час маршу колон військовополонених, свідчать такі дані.
У вироку американського військового суду на процесі гітлерівського фельдмаршала Лееба та інших йдеться, що під час маршу колони радянських військовополонених, що перекладаються з дулага 160 Кременчук, охорона вбила в дорозі 1200 змучених і отстававших від колони полонених, трупи яких залишили незахороненными на узбіччі дороги.
Радянський військовий трибунал в Смоленську також встановив, що під час проходження колон військовополонених по дорозі між Вязьмою і Смоленськом загинуло від виснаження і варварського поводження конвоїрів близько 10 000 полонених.
Не менш жахливими були і випадки масового вимирання радянських військовополонених під час їх транспортування по залізниці.
З кожного великого ешелону хворих і поранених полонених, що прибуває в гітлерівський так званий «гросс-лазарет» у Славуті, Кам’янець-Подільської області, спеціальні команди викидали з вагонів по 800-900 трупів людей, померлих в дорозі від голоду, холоду, спраги, відсутність медичної допомоги та жорстокого поводження охорони.
Восени 1941 року на станцію Саласпілс (Латвійська РСР) прибув ешелон у складі 50-60 вагонів з полоненими. Коли відкрили вагони, з них вдарив страшний трупний запах: майже половина полонених померла в дорозі.
Коли залишилися в живих змучені військовополонені кинулися до води, щоб втамувати багатоденну спрагу, гітлерівці відкрили по них вогонь і багатьох убили.
У листопаді 1941 року біля залізничної станції Міст (Латвійська РСР) при розвантаженні ешелону військовополонених, захоплених в 30 вагонах, було встановлено, що з 1500 чоловік не залишилося жодного живого: всі померли по дорозі.
Починаючи з 1942 року до рук гітлерівців потрапляє незначна кількість полонених, тому різко зменшується число транспортів, а, отже, стає менше можливості творити мерзенні злочини. Однак доля полонених, відправлених у концтабори, залишався важким, як і доля всіх цих в’язнів таборів.
У зв’язку з наближенням радянських військ до Любліну гітлерівці евакуювали в квітні 1944 року з Майданека в Гросс-Розен 1500 полонених. У вагонах, розділених на три частини, у відгороджених колючим дротом клітинах, з одного боку знаходилися «цивільні» в’язні (поляки), по інший бік — радянські військовополонені, а в центрі розміщувалася охорона.
Одягнені в каторжну смугасту форму, військовополонені, позбавлені взуття, змушені були нерухомо лежати на підлозі: один військовополонений намагався встати, його тут же застрелили.
До теперішнього часу точно не встановлено, скільки всього було вбито і померло радянських військовополонених під час транспортування. Нам відомі жахливі масштаби вбивств під час транспортування, скрупульозність гітлерівців, особливо при усілякого роду підрахунках кількості військовополонених, які повинні були з’явитися додатковим джерелом робочої сили.
Нам думається, що цифра «втрат під час транспортування» (як про це говориться в німецько-фашистських документах) становить приблизно 200— 250 тисяч військовополонених.