З кожним днем зростала кількість влучних стрільців і одночасно збільшувався снайперський рахунок помсти ворогові. Жага перемоги та жага помсти — такі мотиви, якими керувалися воїни, обираючи небезпечну спеціальність снайпера-розвідника.
Одна з заслуг Сталінграда полягає в тому, що він виховав цілу плеяду майстрів влучної стрільби, які представляли для ворога грізну силу. До кінця битви у військах тільки двох армій, 62-ї і 64-ї, налічувалося 985 снайперів. Від їх влучного вогню загинуло понад 27 000 ворожих солдатів і офіцерів. Треба що – небудь ще додавати до цим багатозначним цифр!
У бойовій сім’ї снайперів були воїни багатьох народів нашої країни. Наочним свідченням є дані про національний склад снайперів 65-ї армії генерала П. І. Батова.
снайпер. На четвертий день поєдинку фашистський снайпер-ас попався на мушку гвинтівки Василя Зайцева.
Весь фронт знав таких знатних снайперів, як В. Сотників, X. Хужматов, П. Гончаров — колишній обрубщик металургійного заводу «Червоний Жовтень», А. Самар — в минулому чудовий мисливець.
Старший сержант Самар діяв за правилом: одна куля — один гітлерівець. У номері за 25 жовтня 1942 року солдатська газета «Червоний стрілець», друкований орган 422-й Далекосхідний дивізії, повідомила, що від міткою кулі А. Самара знайшли собі могилу 299 гітлерівців. Останнім за рахунком, він знищив німецького офіцера і сам поліг смертю хоробрих під вогнем цілої батареї шестиствольних мінометів ворога.
Загальна заслуга снайперів Сталінграда в тому, що вони своєю важкою і небезпечною роботою знекровлювали ворожі війська і тим самим наближали день їх розгрому.