Людовик Бургундський народився 6 серпня 1682 року у Версалі. Він був «королівських кровей» — онука Людовика XIV.
Ще в дитячому віці він виявив особливу жорстокість характеру, норовливість, уїдливу насмішкуватість. Семирічним його спробували перевиховати, доручивши цю місію відомого в ті часи французькому письменнику та педагогу, архієпископу Франсуа Фенелону і не менш славним педагогам Флері і Бовинье.
Три іменитих вчителя, щоправда, не змогли повністю переробити характер Людовика, але зуміли пом’якшити найбільш різкі та негативні риси його характеру.
Початок військової кар’єри
У 1697 році принц Луї Бургундський одружився на принцесі Аделаїді Савойської. Ця красива і розумна жінка стала окрасою королівського двору і була ніжно улюблена чоловіком.
У цьому ж році Людовик Бургундський і вступив на військовому поприщі. Тодішній король Франції Людовик XIV для освіти свого онука створив спеціальний табір при Комп’єні, де той навчався військовій справі.
П’ять років пішло на підготовку, і потім Людовик Бургундський за дорученням діда-короля прийняв командування над французькими військами у Фландрії. Спочатку Людовик командував армією за допомогою маршала Буфлера і навіть відзначився особистим мужністю в одному з боїв недалеко від Нимвегена.
Вчинок не пройшов непоміченим. У 1707 році Людовик XIV призначив онука командувач французькими військами в Італії і присвоїв йому чин генералісимуса. Французька військова угруповання тоді стояла на кордонах Італії.
Але повоювати тут Людовику Бургундському не довелося, так як його попередник маршал Тесьє ще до прибуття Людовика вже примусив ворога відступити до П’ємонту. «Тут, виявляється, мені нема чого робити, сер,— заявив Людовик своєму дідові.
— Прошу дати мені можливість битися по-справжньому». «Що ж,— відповів король,— тоді повертайся в свою фландрскую угруповання. Там зараз щось стали задирати ніс два генералісимуса — Євген Савойський і Мальборо. Та й взагалі треба показати цим Габсбургам, що Бурбони сильніше їх!»
Війна проти Австрії
Людовик Бургундський став головнокомандуючим у фландрской угруповання французьких військ. У нього був хороший напарник — герцог Вандомский.
Разом вони вели бойові дії проти Савойського і Мальборо. Але показати силу Бурбонів і абсолютну перевагу над військами австрійських Габсбургів не змогли.
Навпаки, Савойський і Мальборо завдали Людовику Бургундському і герцогу Вандомскому цілий ряд поразок, особливо сильні в битвах при Уденарде і Мальплаке. Природно, що Людовик Бургундський все звалив невдачі на герцога Вандомского.
«Ми не були одностайні у реалізації тактичних задумів,— заявив на всю Францію генералісимус Бургундський. — Як можна було перемогти, якщо я наказував одне, а Вандомский робив прямо протилежне?!»
Таке резапелляционное затвердження Людовика Бургундського мало самі сумні наслідки для герцога Вандомского: вся Франція стала вважати його винуватцем поразок, він впав у немилість короля.
Незабаром після смерті свого батька Людовик Бургундський став дофіном. Людовік XIV став готувати його до вищої державної діяльності і наказав усім своїм міністрам погоджувати з Людовіком Бургундським всі найважливіші справи французької держави.
Королівський двір і аристократична верхівка Франції очікували від дофіна миролюбної політики. Але 18 лютого 1712 року той раптово помер. Як не дивно, але за шість днів до цього померла його дружина, а двадцять днів — його старший син. Молодший син серйозно захворів, але вижив.
