Людина – істота соціальна, тому навіть такі, здавалося б, суто фізіологічні процеси як злягання у людей змінюються від століття до століття. Змінюються норми, змінюються слова, змінюються навіть емоції.
У давньоруській літературі слово «любов» найчастіше використовували для позначення піднесених почуттів, які людина повинна відчувати до Бога. У «Повісті временних літ» це слово зустрічається 47 разів, і 46 з них – це як раз та сама піднесена божественна любов. Можна було б подумати, що в нашому значенні це слово тоді не використовувалося, але немає – один раз воно все-таки означає саме те, що відбувається між чоловіком і жінкою (в разі норми).
У ходу були слова «похотьствовать», «спати», «залежать». В деяких середньовічних текстах для позначення статевого акту використовувалося слово «колоти».
До речі, цікаво, що семантична зв’язок слова, що позначає статевий акт і якогось «колотящего», «постукуючої» руху зберігається і зараз у розмовному варіанті дієслова, що позначає сполучення.
В простонародної середовищі найбільш близьким поняттям, обозначавшем любов в сучасному розумінні цього слова була, як не дивно, «жалість». Збереглися акти синодальних слідчих органів XVIII ст., які розслідували справу про чаклунство нижегородської селянки Авдотьї. Селянка ця намагалася чаклунськими способами приворожити сина сільського писаря – Степана. За цією справою була спіймана, доставлена в синодальну комісію для слідства і суду. Там піддана суворому допиту. Слідчий запитав, що її штовхнуло на такий тяжкий злочин як чаклунство?
Відповідь була старанно записаний синодальним писарем. На допиті Авдотья показала, що «того року з три казна з чого стало їй дуже шкода тоя села селянина… Степана Борисова, і завжди б на нього, Степана, вона дивилася, а коли його не бачить, то бувала їй велика по ньому туга».
До речі, цікаво, що жалість і тепер залишається вагомою складовою жіночого кохання в Росії. Для того, щоб американка полюбила чоловіка, вона повинна їм захопитися, а російська – пожаліти.
Середньовічні люди дорослішали раніше. Раніше наступав та шлюбний вік. Від XV століття збереглося послання митрополита Фотія новгородцям. В ньому визначено вік, з якого дівчат можна віддавати заміж.
Сучасна людина, читаючи послання, приходить в шок: шлюбний вік для дівчат наступав з дванадцяти років. А для хлопців – до п’ятнадцяти. Частково, це було правильно – вік фізіологічного дорослішання був максимально наближений до віку соціального дорослішання.
Іноді, втім, ці норми порушувались. В літописі збереглася історія про княжну Верхуславе Всеволодівні Суздальській, дочки знаменитого князя Всеволода III Велике Гніздо. Її видали заміж за п’ятнадцятирічного княжича Ростислава Рюриковича, коли їй було всього вісім років.
Втім, в даному випадку складно сказати, означала видача заміж початок статевого життя. Єдина їхня дочка Єфросинія народилася тільки через десять років.
Батия. Шматок штукатурки потрапив у землю. Там його і знайшла археологічна експедиція під керівництвом Сергія Олександровича Висоцького. Малюночок зображує пару, зайняту любов’ю.
За легендою, Сергій Олександрович заявив, що поки він живий, цей малюнок не буде опублікований. Дійсно, за життя автора знахідки публікували лише фрагмент: лису голову. Але після його смерті учні опублікували картинку цілком. І ми можемо її побачити. Треба думати, автором її був якийсь нудьгуючий стражник. Він ніс службу, а буйна голівонька мріяла зовсім про інше. Втім, як бачимо, нічого особливого дивного в його мріях не було. Все цілком звичайно – не Кама-сутра.
Є ще деякі свідчення. Але ці свідчення вимагають великої розмови. Зацікавленим можу рекомендувати звернутися до моєї книзі «Побут і звичаї Древньої Русі XI-XIII століть».
Автор: Вадим Вікторович Боргів — російський історик і письменник. Доктор історичних наук, професор.