Литовські прикордонники були готові до війни | Історичний документ

Напередодні Великої Вітчизняної війни рубежі нашої країни від Ризької затоки до південної межі тоді ще Литовської РСР охороняли 12-й загін Прибалтійського округу, 105-ї Кретингский, 106-ї Таурагский і 107-ї Мариампольский загони Білоруської округу та окремі роти і батальйони 8-й і 11-ї армій Прибалтійського особливого військового округу.

Коли 22 червня о 4 годині німецькі частини і з’єднання групи «Північ» почали вторгнення в межі Радянського Союзу, прикордонники чинили їм упертий опір. Але сили виявилися надто нерівними, і противнику вдалося прорватися через кордон і повести наступ в напрямку Руцава — Лібава. Створилася загроза оточення 25-ї застави 12-го прикордонного загону. Воїни цієї застави спільно з прикордонниками сусідній, 24-й, з боєм відійшли до міста Руцава, де в цей час зосереджувались всі застави 5-ї комендатури. І тут вони не раз відбивали спроби гітлерівців оволодіти містом Либавой. В один з моментів навіть атакували німців з флангу. Фашисти, залишивши близько 300 вбитих і кинувши техніку, відступили. І тільки до ранку 24 червня їм вдалося вийти до Лібава. Але взяти її не могли. Більшість захисників міста загинули в оточенні. Вирватися вдалося небагатьом.

Начальник генерального штабу німецької армії генерал полковник Гальдер у своєму щоденнику з цього приводу зазначив, що війська групи «Північ» відображали сильні тикові контратаки противника і далі додав:

«На цій ділянці фронту росіяни також борються вперто й запекло, вони не думають про відступ, а навпаки, кидають все, що мають у своєму розпорядженні, назустріч вклинившимся німецьким військам».

І в ході наступних боїв подібні заяви будуть зустрічатися все частіше і частіше. Вони є свідченням величезного мужності радянських воїнів.

Також самовіддано бився з ворогом 106-ї Таурагский прикордонний загін, що знаходився на все тій же території Литовської РСР.

22 червня о 2 годині ночі з 1-ї та 3-ї лінійних заставши 1-ї комендатури надійшли донесення про те, що на суміжній стороні до радянської кордоні підійшли німецькі війська з танками. Воїни-чекісти відразу ж були приведені в бойову готовність, потім вони зайняли оборонні рубежі. Через дві години гітлерівська артилерія і міномети обстріляли застави і комендатури, а також штаб 106-го прикордонного загону. Були порушені міська зв’язок і зв’язок загону з заставами, знищені склад пального, боєприпасів і весь автомобільний транспорт.

Під прикриттям артилерійського і мінометного вогню фашисти перейшли кордон. Командуванню загону не удаюсь організувати стійку оборону. Танки і мотопехота супротивника вже встигли оточити майже всі застави і комендатури. Бійці сховалися в опорних пунктах і звідти наносили удари по ворогу.

Чотири години відбивали безперервні атаки фашистів воїни 4-й лінійної застави під командуванням лейтенанта Антона Антоновича Богуна, вони охороняли ділянка державного кордону, в районі якого проходить нинішній шосе Таураге — Радянських (колишній Тільзіт). З трьох сторін ділянку був оточений сосновим лісом. Відкритим залишалося правий фланг. До нього прилягало невелике поле. Ось тут-то відважна жменька прикордонників і перегородила шлях наступаючим німецьким військам. Чотири рази прикордонники ходили в контратаку проти батальйону ворожої піхоти. В результаті останньої контратаки, коли в живих залишилося всього сімнадцять чоловік, прикордонники прорвали кільце оточення, але лише двоє з них пробилися до штабу загону.

Довгі роки мовчали обпалені війною камені цієї застави, зберігаючи таємницю про її захисників. І тільки після того, як розшукали дружин лейтенанта Богуна та політрука Левіна — Антоніну Варфоломеевну та Раїсу Захарівну, а також колишнього комсорга застави Миколи Григоровича Рослякова, вдалося пролити світло на ці події.

З Миколою Григоровичем була встановлена листування. У своїх листах він повідав про те, як боролася з ворогом у перші години війни, 4-а застава. Розповів також про Олександра Максимовича Максимова.

Ще за тиждень до того грізного дня застава підготувалася до оборони. Причиною стала поява на німецькій стороні кордону, в лісі, танків і великої кількості піхоти.

Прикордонники вирили окопи в повний профіль, по фронту, з лівого флангу і з тилу звели протитанкові та протипіхотні лісові завали і дротяні загородження, на правому, відкритому, фланзі з боку шосе — протитанкові надовби з товстих соснових колод.
Увечері 21 червня начальник застави підняв особовий склад по бойовій тривозі і побудував його. Старшина М. В. Матросів видав усім повний боєкомплект патронів і гранат. Лейтенант Богун був як завжди чисто поголений і підтягнутий. Портупея туго перехоплювала його струнку фігуру. Начальник застави любив у всьому порядок, відрізнявся і строгістю, вимогливістю, справедливістю, уміння розташувати до себе бійців. Вони поважали його. Зараз прикордонники бачили, як нелегко даються начальству спокій і витримка, звичайні для нього.

Після недовгого мовчання, під час якого повинно бути лейтенант Богун впорався з хвилюванням, він заговорив твердо, і неголосно, ніби вів довірчу бесіду:

Товариші, ми не гарантовані від можливого нападу німців. Наше завдання: не пропускати їх на нашу територію, за будь-яку ціну затримати противника до підходу основних військових частин. Будемо битися. Якщо зажадає обстановка — смерть, до останньої краплі крові.

Прикордонники уважно слухали начальника застави. Вони розуміли: його слово —це бойовий наказ. Потім лейтенант Богун віддав розпорядження, яке потрібно було виконати в разі нападу на заставу.

Литовські прикордонники були готові до війни | Історичний документКулеметного розрахунку, де першим номером був А М. Максимов, мав разом з іншими кулеметниками захищати правий фланг застави — саме відкрите, а тому і найвразливіше місце в обороні. Разом зі своїм другим номером Микитою Коротких Максимов зайняв відведену їм позицію. Олександр напружено вдивлявся в нічну темряву, чуйно, до дзвону у вухах, прислухався до ледь вловимим шорохам. Стояла тиша, яку, здавалося, неможливо порушити… І все ж тривожне почуття холодком обдавало серце і голову. Невже війна? Невже вони наважаться напасти на нас?! У пам’яті швидко і тихо, як у німому кіно, проносилися епізоди з його життя, останні два роки якого пройшли на кордоні. Рідні пишуть в кожному листі; дуже скучили, чекаємо…
І як він скучив! Як давно не був удома! Але скоро прийде його година. Тільки б не війна…
Тишу розірвали артилерійські залпи. Вже світало. Було 3 години 45 хвилин. Починалася війна…
Олександр Максимов і його товариші зустріли ворога першими.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: