Листування козака з батьками, вмираючими від голоду 1933 рік | Історичний документ

«Всі ті, які брали участь у «громадянської» війни і повернулися з еміграції (починаючи з 1921 року і кінчаючи включно 1932 р.), ліквідовані або заслані в Сибір і Соловки. Діти емігрантів позбавлені всяких прав громадянина, зараховані до лишенцам, і їм не дають ніякої роботи в союзі республік. Всі ми босі, голодні, роздягнені, хліб у нас забирають начисто, а дають лише півфунта борошна на душу. Що робиться, — це просто жах. Листи пиши короткі, інакше вогонь горить жахливий… Справи, брат, погані. Брата вбили, а дядько втік невідомо куди».

З Кубані, зима тридцять другого—тридцять третього року. Від сестри: «Дорогий брате, ми поки живі і здорові, але у нас все забрали — пшеницю і всю худобу. Більше, ніж в 200 дворах, в один день піднявся плач з ранку до вечора, як ніби в кожному будинку помер чоловік. Волосся дибки ставав, плакали ті, у кого забрали, і плакали ті, за якими була черга. Деякі говорили: напевно, прийшов кінець світу… Але це все пройшло, хоча і залишилися без шматка хліба, і в сльозах.

 

Настає церковне свято 12 жовтня — Казанської ікони Божої матері. Задзвонили в церкві дзвони, народ почав приходити в церкву, але безбожники намагались зупинити дзвін, взяли сокири і пилки і полізли на церкву, почали знімати голови та хрести і скидати вниз.

Листування козака з батьками, вмираючими від голоду 1933 рік | Історичний документ

Дорогий братику, у нас не було дощок на труну, але я пішла в батьківський будинок і попросила двері з комори. Спасибі, чоловік був хороший, що стояв у будинку, що дав двері з комори. І поховали ми свого татуся. Хто був, все плакали, що скоро і за нами черга прийде. Скоро тому, що ні шматка хліба немає в будинку.

А сестра М. жила в лісі зі своїм чоловіком і з сімейством. Було у них все, зараз більшовики дізналися і забрали все до зерна, навіть гарбуза і картоплю на підводах відвезли… Ось яка в нас життя».

Від матері: «Дорогий сину, я зараз залишилася одна, не до кого головоньку прихилити, ходжу голодна від однієї доньки до інший, але адже і в них теж немає ні шматка хліба. Попросила я синочка Петра, щоб він мені допоміг. Він, спасибі йому, через кілька днів надіслав мені 200 руб., але я тільки розписалася, мені їх не видали, негідники. Що я буду робити, не знаю, напевно, доведеться померти з голоду. Ходила я, ходила і плакала, але Москва сльозам не вірить…»

Від зятя: «Доживаємо останнім часом. Ми їмо, що раніше свині наші ніколи б не їли, а тепер ми стали замість свиней. Хліб родить добре, але його нам не дають. Давали нам по пуду на душу, а деяким по два, а біднякові дають по 6 пуд. на душу, тобто мужикам, а ми весь час ходимо по степу, цілими днями збираємо колоски, зерно ввечері варимо і їмо… Вибач, що погано написав, йду на кляту роботу».

Від сестри: «Дорогий братику, наша мама померла з голоду, послали телеграму Петру — його не пустили поховати матір! Він нам після повідомив у листі: «Мене не пустили, це, кажуть, обман».

Боже мій, як ми мучилися, ні одного чоловіка не було вдома, навіть труни зробити нікому, а в кожному будинку є люди, але вони нам чужі, не хочуть навіть слухати про померлих. Дорогий братику, ось до чого ми дожили».

Приписка від адресата всіх цих листів: «З тих пір, т. е. від Трійці, ніяких листів не отримую, живі решта — нічого не відомо, хоча я і писав вже три листи».

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь