Костянтин Сафронов, капітан, начальник штабу батальйону 1031-го стрілецького полку 280-ї стрілецької дивізії, загинув 1 травня 1945 року. Орден Вітчизняної війни, два ордени Червоної Зірки, учасник Курської битви, форсував Дністер, Віслу, Одер, Ельбу.
В папці — посвідчення, дане «тов. Сафронову в тому, що він є членом скульптурного гуртка». І зігнуті трикутничком листки, списані не скрізь виразним олівцем. Ніщо, як листи, не повідомить тепер більшої правди про тих, хто їх писав.
«Перш ніж навчитися командувати, навчися коритися. Добре, що не звик ухилятися від доручень». Це — з училища зв’язку.
«Шостий день йде жорстока битва. Поля почорніли від трупів. Неба не видно від порохового диму. Боротьба йде за кожен метр, кожен окоп».
«Улюблені мама, тато, Тамара! Скоро виповниться наше довгоочікуване, і ви прочитаєте про нас із захопленням».
«А що зараз твориться… Хмари наших літаків,^ нескінченні колони танків. Від їх гула, від виття «катюш» нічого не чути, не відчуваєш себе, дивлячись тільки вперед, і несе тебе ця стихія».
«В тилу на відпочинку. Табір в лісі, горіхи. Щебечуть птахи. До тиші ще треба звикати».
«Саме чудове час — ночі, місячні, теплі. Ходиш, насолоджуєшся красою».
Останній лист, за день до загибелі в останньому бою батальйону: «Відчуваємо себе переможцями. 50 кілометрів від Берліна. Думаю, що основна війна скоро скінчиться. До близької зустрічі!» Ось і вся коротка історія довгої війни.