Ліквідація безграмотності в СРСР | Історичний документ

Навесні 1918 року, після укладення миру з німцями, в Москву приїхав посол Німеччини граф Мірбах. Як годиться, він прибув в Кремль, щоб представитися чолі уряду. Часовий близько кабінету Володимира Ілліча сидів і щось читав, так з таким захопленням, що не тільки не встав, але і очей не підняв на посла. Йдучи, дипломат побачив ту ж картину. На цей раз він зупинився біля вартового, взяв у нього книгу і попросив перекладача назвати її заголовок. Це була праця Бебеля «Жінка і соціалізм». Мірбах мовчки повернув книгу.

Зрозуміло, в поведінці годинного нічого похвального, і деякі іноземці не упускали випадку поіронізувати над подібними сценками. Але критикам, Мирбаху зокрема, не було зрозуміти одного: спраги знань, яка охопила народ, вперше отримала доступ до книги, освіти.

Безграмотність населення царської Росії

Так, наша країна дала людству Ломоносова і Пушкіна, Толстого і Достоєвського, Менделєєва і Павлова, Глінку і Чайковського, Рєпіна і Шаляпіна… Але чиїм надбанням був їх геній, хто знав їх на Батьківщині? Незначна меншість. Високі досягнення духу і розуму сусідили з кричущим безкультур’ям мас

Напередодні революції в Росії було всього 91 внз. Зате процвітала 78 790 церков і монастирів. На всю країну 112 тисяч осіб з вищою освітою — і 211 540 попів і ченців. Одна бібліотечна книга — на п’ятнадцять чоловік. Газету отримував один із сорока.

Та й кому було читати? В останній перед Жовтнем перепису населення запитання «Де отримав освіту?» містив красномовні підпункти: «а) вдома; б) у причетчика, в) в церковноприходській школі, г) у солдата». Три чверті Росії розписувалося хрестиком.

Політичний поворот до соціалізму спричинив за собою не тільки економічну, але і культурну революцію. Ленін проголосив: всі здобутки людського розуму — освіта, наука, техніка, мистецтво — трудящим! Все для них, все, у чому їх обкрадали століттями!

Це теж було програмою партії та уряду.Тут, як ні в якому іншому випадку, буквально застосовується розхожий вислів: «починали з азів».

Декрет про ліквідацію неписьменності

В кінці фронтового дев’ятнадцятого року уряд видає знаменитий декрет про ліквідацію неписьменності, оголошує політичної завданням першорядної важливості: навчити читати і писати все населення віком від 8 до 50 років.

Для проведення декрету засновується як знамення часу Всеросійська надзвичайна комісія з ліквідації неписьменності і її місцеві відділення — від губерній до волостей. Пізніше виникає масове суспільство «Геть неписьменність» на чолі з М. І. Калініним.

Бій за грамотність

Наркомпросу надавалося право в порядку трудової повинності залучати для навчання неписьменних все більш або менш освічене населення. У рух «за лікнеп» включилися всі організації трудящих: партосередку, профспілки, комсомол, жіночі комісії, вливалися широкі кола народної інтелігенції, відомі діячі соціалістичної культури, починаючи з Горького; багатотисячну армію культармейцев складали студенти і школярі старших класів, вчителі, лікарі та інженери, службовці і робітники різних підприємств і установ, армійський политсостав, — всі грамотні вважали себе мобілізованими на бій за грамотність.

Вчителі є; народ валом валить на пункти лікнепу. Але немає букварів, наочних посібників, і в хід йдуть всі підручні, саморобні засоби, особливо на селі. Вирізують літери, цифри з газет, старих книг, складають алфавіт. Пише «Радянську абетку» Маяковський, на кожну букву — двовірш такого роду: «Д. Денікін було узяв Воронеж. Дядечко, кинь, а то упустиш!» Немає зошитів — пишуть на старих шпалерах, на обгортковому папері, на дерев’яній дошці. Замість чорнила — розведена у воді пічна сажа, буряковий відвар, ягідний настій… Пір’я — гусячі, загострена лучинка, шматок деревного вугілля.

Школа грамоти була створена і для молодшого обслуговуючого персоналу урядових підсобних служб. Володимир Ілліч висловив побажання, щоб ліквідувати безграмотність в першу чергу на території Кремля. В школу дружно записалися всі, хто її потребував: робочі комендатури і госпчастини, подавальщицы їдальні, доглядальниці лікарні, пралі, кур’єри. На відкриття занять прийшов Ленін.

У 1906 році журнал «Вісник виховання» вирахував, що повністю розправитися з неписьменністю в Росії можна в такі строки: серед чоловіків — за 180 років, серед жінок — за 300 років, у народів національних окраїн — за 4600 років. Радянська влада скоригувала це. Вже в 1920 році лікнепи охопили 3 мільйона осіб, а всього за наступні двадцять років було навчено 50 мільйонів неписьменних і 30 мільйонів малограмотних чоловіків і жінок, російських і багатьох інших національностей. До 1940 році СРСР став практично країною суцільної грамотності.

У перший час, коли аркуш паперу й перо представляли загальну цінність — від пункту лікнепу до Голови Раднаркому, — нелегко було і звичайної, дитячій школі. В 1921 році на одного учня припадало в середньому на рік 6 аркушів паперу, одне перо на 10 учнів, один олівець і один зошит — на 20 учнів. Однак не лише мізерна навчальна база хвилювала і учнів, і вчителів.

Шкільна освіта в СРСР

Школа як соціальний інститут була на великому переломі. Кого вчити — ясно: треба вчити! Але чому і як вчити — тут думки стикалися. Багато думав про це і Володимир Ілліч.

Комсомольський працівник Е. Логінова розповідає, як у 1919 році її запросила Надія Костянтинівна. Вони сиділи в самій теплій кімнаті квартири — на кухні і пили чай з сушеної моркви. Крупська попросила показати план роботи Московського комітету союзу молоді і зауважила, що не можна обмежуватися робочої середовищем, пора активніше допомагати вихованню та шкільній молоді.

— Зі школою ми справу виправимо, — відповіла Логінова, — ось адже трудове виховання пішло в школі жвавіше, учні під впливом комсомольців беруться самі прибирати приміщення, миють підлоги, стали піклуватися про ремонт посібників. Звичайно, паничів в школі багато, вони здорово заважають роботі.

Ліквідація безграмотності в СРСР | Історичний документ

Ось ці окаянні «університети» і тримали більшість юнаків і дівчат. А ті, що ризикнули сісти на студентську лаву, стали відсіюватися, кидати навчання, так як виявилися не готові до лекцій дійсно на університетському рівні.

І тут до входили в широкий обіг словами «лікнеп», «культармия», «всеобуч», «фабзавуч» додалось нове — робочий факультет, робітфак. Це виявилося чудовим, подсказанным самої життям відкриттям. При вузах почали діяти особливі студентські факультети, що складаються повністю з дітей пролетаріату, які надолужували тут за особливою програмою те, чого їм не вистачало для успішного переходу на основний курс.

Організація робочих факультетів швидко придбала масовий характер. У лютому 1919 року В Москві відбулося урочисте відкриття першого робітфаку при нинішньому інституті народного господарства імені Р. В. Плеханова, а до кінця року їх налічувалося вже 14; у двадцять першому — 59 в 33 містах, у двох третинах вищих навчальних закладів країни.

Близько мільйона заводського та сільського юнацтва пройшло «шлях нагору» за 8-10 років напористою навчання на робітфаку — інституті. Інженери, економісти, агрономи, лікарі, вчителі, діячі мистецтв, наукові працівники, кадри партії і органів управління, вони стали початком, кістяком славної тридцатимиллионной радянської інтелігенції.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: