Ліквідаційні загони | Історичний документ

Масові розстріли «небажаних», особливо в перші місяці 1941 року, мали місце також у шталагах на території польського «генерал-губернаторства». Встановлено, що такі екзекуції проводилися в шталаге 316 в Седльцах, а також у шталаге 324 в Грондах близько Острува-Мазовецького, де було «на око» відібрано 1800 полонених, яких розстріляли біля села Гути. Всього в 1942 році на території «генерал-губернаторства» в результаті «відбору», за офіційними німецьким даними, було умерщвлено 3217 радянських військовополонених і 78 передано в концтабори. Ми не знаємо відповідних цифр за 1941 рік. Однак, судячи з сукупності обставин, вони повинні бути в декілька, а можливо, і у багато разів вище.

Жваву «діяльність» розвивали эйнзатцкоманды також на Україні. Зважаючи на характер їх «діяльності» загони ці називали «ліквідаційними» («Liquidations-kommandos»).

До дій на цій території відноситься, зокрема, донесення начальника поліції безпеки і СД від 14 липня 1942 року: «У Володимирі-Волинському СД піддала «особливому зверненням» 36 комісарів з табору для полонених офіцерів»

В оперативних районах, а також певною мірою й на всіх територіях, що перебували під контролем ОКВ, поряд з «відбором» «небажаних», наведеними СД «на свою відповідальність», протягом усього періоду війни практикувалася інша форма винищення полонених, в якій СД і частини вермахту тісно співпрацювали один з одним: у багатьох випадках вермахт сам передавав «небажаних» і інші категорії полонених безпосередньо в руки СД. Це мало місце тоді, коли із-за браку відповідних сил органи СД не могли самі проводити «відбір» — насамперед у шталагах і дулагах, — а також у тих випадках, коли «підозрілі» виявлялися на збірних пунктах або в робочих командах. Аналогічно чинив вермахт і у випадках провини військовополонених, якщо табірне начальство вважало, що дисциплінарне покарання є занадто м’яким (оскільки судочинства щодо радянських військовополонених, як правило, не існувало). Таке рішення долі полонених мало місце там, де встановлювалося, що серед полонених знаходяться «підозрілі і неблагонадійні елементи, з якими сам вермахт впоратися без допомоги спеціалістів в області слідства (маються на увазі поліція безпеки, військова поліція і таємна польова поліція) не може. У таких випадках полонених передавали в руки СД або таємної польової поліції для подальшого розгляду питання».

В руки СД поряд з вищевказаними категоріями полонених у багатьох випадках вермахт передавав парашутистів, збитих льотчиків, втікачів, відмовлялися від роботи радянських полонених і полонених, підозрюваних в участі в русі Опору, а часто надходив так і тоді, коли треба було позбутися клопоту у зв’язку з стратами полонених.

Передача військовополонених в руки СД в оперативних районах Східного фронту була рівнозначна смертному вироку, в той час як на територіях, підконтрольних ОКВ, ще існувала незначна можливість, що полонений буде відправлений в концтабір на «роботу», хоча, звичайно, і при такому результаті у нього була лише дуже слабка надія вижити.

Специфічне положення існувало в гітлерівських ВПС, де починаючи з 1943 року в певних ситуаціях допускалося застосування судочинства у випадках провини радянських військовополонених, що підлягали компетенції ВВС. Однак існувала застереження, що на будь-якій стадії процесу військовополоненого можна було передати в руки СД В результаті можна було відмовитися від судової процедури і передати полоненого у СД, не кажучи вже про випадки, коли передача здійснювалася після винесення вироку, для виконання його. Рішення про передачу військовополоненого у СД міг прийняти офіцер, який має дисциплінарні права у обсязі принаймні командира дивізії. Крім того, таке рішення було потрібно пересилати головнокомандуючого ВПС (тобто самого Герінга) для відомості із зазначенням мотивування.

Однак найбільш численні випадки видачі полонених в руки СД мали місце в оперативних районах на Сході. Так, наприклад, 15 жовтня 1941 року 11-я армія (командувач— Манштейн) передала СД 26 полонених євреїв. Крім того, ця армія передала СД:

  • У 1941 році, грудень — 140 полонених
  • У 1942 році, січень — 111
  • Лютий — 36
  • березень — 103
  • квітень — 122
  • травень — 114
  • червень — 374
  • липень — 2022
  • серпень — 259
  • Всього — 3281 полоненого

Але і в інших арміях було не краще: 703-й загін військово-польової поліції доносив 3-ї танкової армії генерала Рейнгардта про арешт 48 чоловіків, у тому числі кількох переховуються червоноармійців; частину заарештованих була передана эйнзатцкоманде у Вітебську «як комуністи, що представляють небезпеку для вермахту».

У вересні 1942 року комендант тилового району 2-ї армії генерала Зальмута) передав СД групу з 88 полонених.

А ось донесення начальника тилу 4-ї танкової армії (командуючий генерал Гот) від 7 серпня 1943 року: «Передано СД, таємної польової поліції та службі контррозвідки в загальній складності 24 полонених».

8 вересня 1943 року 4-ї танкової армії передано СД, таємної польової поліції та службі контррозвідки 39 полонених.

Донесення коменданта тилового району 2-ї армії від 9 листопада 1942 року: «Передано СД 42 полонених».

У місячному звіті від 1 січня 1943 року той же комендант повідомляв про передачу СД 18 полонених. І т. д. і т. д.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь