Війна — явище жорстоке, не умещающееся в понятті здорової людини. Вона не тільки знищує людей, але переламує, перемелює на своїх жорнах їх характери. Чого тільки не доводилося бачити 753-го стрілецького батальйону на її дорогах. Вже овіяні пороховим димом війни, з боями форсували Істру і увірвалися в місто.
Вони проходили за звільненим вулицями коли чудовою Істри, перетвореної гітлерівцями в купи каміння, щебеню, вони проходили повз шибениць Волоколамська.
Влучний командир
В один із днів фронтового затишшя командир батальйону Коробів Павло Степанович та його воїни знаходилися на узліссі. Невисоко над ними кружляв німецький літак-розвідник. Наших винищувачів близько не було, а нахабство німця діяла на бійців дратівливо.
— Невже не дійшов? — промайнуло в голові Коробова, але зараз він з радістю почув постріли Ращупкіна.
— Молодець, Сашко!—шепотів він про себе,— протримайся, дорогий, хоча б п’ятнадцять хвилин двадцять, не дай себе погубити, голубчику.
— Швидше, швидше! — чутні були команди взводных і ротні. Але підганяти не треба було нікого. Всі кинулися до протилежного берега. Кулемет Ращупкіна строчив і строчив. І ось він, жаданий берег. Бійці кинулися по крутому схилу на виручку до Ращупкину, який продовжував стріляти, будучи вже важкопораненим.
Передова група бійців закріпилася на березі і допомогла переправитися всьому батальйонові Коробова та іншим підрозділам. За цей бій пересічному Ращупкину було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, а майор Коробов був нагороджений орденом Червоного Прапора.