На кінець третьої для Німеччини військової осені крах німецьких стратегічних планів став очевидний.
Безперечно, погода восени в середній смузі Росії не схожа на річну у Франції. А хіба цього не знали німецькі стратеги, коли розробляли план «Барбаросса»? Об’єктивні дослідження провів голландський історик Ф. Тен Кате. Ніхто не збирається заперечувати, що бездоріжжя — не зовсім вдалий час для ведення активних бойових дій, але не було підстав говорити про якусь незвичайну осені 1941 р., «ненормально довгої російської бездоріжжю». Крім того, радянські наземні війська і авіація діяли в тих же погодних умовах, що і німецькі.
З метеорологією виявилися тісно пов’язані і питання постачання армії. В опублікованих записках воєнних років генерал-квартирмейстера Генерального штабу сухопутних сил Е. Вагнера (E. Wagner) докладно описана підготовка до операції «Тайфун». З них видно, наскільки ретельно готувалося забезпечення комунікацій, як повинні були створюватися нові рухливі проміжні штаби. 29 вересня 1941 р. генерал Вагнер зазначав: «Я без всяких зусиль «дотягну» групу армії «Південь« до Дону, групу армії «Центр» до Москви; тоді настане зима і, як слід сподіватися, скінчиться війна». А от прогноз від 3 жовтня: «Я вважаю, що через чотири тижні ми зможемо записати на свій рахунок вирішальний великий успіх. Адже ми вже просунулися на тисячу кілометрів!»
Про зростання бойової майстерності зенітників свідчить наступний приклад. У середині вересня 1941 р. командир 647-го батальйону аеродромного обслуговування (БАО) перевіряв готовність зенітного взводу під командуванням молодшого лейтенанта Смирнова до захисту аеродрому від нальоту противника. Тоді, витративши 76 великокаліберних патронів, зенітники не досягли жодного попадання в нерухомі кулі з дистанції 100 — 200 м! А адже вразити маневруючий літак набагато складніше…
До грудня влучність стрільби цього та інших підрозділів помітно зросла. Німецькі авіатори відзначали, що часто наші кулеметники свідомо не вели загороджувального вогню; вони чекали появи літака над зенітної установкою і відкривали стрілянину на поразку.
Дієвість вогню зенітних засобів, особливо малого калібру, підвищувалася з місяця в місяць, з дня у день. Не тільки більш міткою ставала стрілянина. Мабуть, це пояснюється недосконалістю техніки, огріхами в експлуатаційній документації і недоліками у підготовці персоналу.