Шосе проходить по полях, рівним і широким. То тут, То там миготять зруйновані будинки. Ось і кордон Меккензи. Направо невидима звідси станція Меккензи — місце, що стало історичним за оборону Севастополя в 1941-1942 роках. Його можна сміливо порівняти з історичної значущості з Малаховим курганом, Чорною річкою, Сапун-горою часів першої оборони Севастополя в 1854-1855 роках. Тут, в районі Меккензи, було дано рішучу і виснажливий бій, який визначив долю Севастополя. Тут, у цьому районі, п’ятнадцять діб тривала тяжка, кривава битва. Тут німецька армія захлинулася і видихалася. Севастополь виграв час для подальшої оборони.
Поля в районі Меккензи зорані снарядами сильніше, ніж в інших місцях. Тут більше заліза, уламків каменів, колод, крові і кісток.
Битва почалася о восьмій годині ранку 17 грудня 1941 року. Три німецькі дивізії, намацавши слабка ланка наших військ, прорвалися в район Меккензи. Звідси широкі дороги вели в Севастополь.
Бійці підполковника Н. О. Гузя і воєнкома А. М. Пічугіна потрапили в саме пекло бою. Після висадки з кораблів один з полків під ураганним вогнем вийшов у район Меккензи. Стояв страшний гуркіт через розривів мін і снарядів, що команди були не чути.
Слідом на позиції виходили інші підрозділи. Фашистські міни та снаряди наздоганяли відважних воїнів. Але вони, залишаючи на полі бою убитих друзів, йшли далі, вперед — в район Меккензи. Це був народ молодий, необстрелянный, знав війну тільки з чуток. Цю молодь хрестили німецькі артилеристи і німецькі бомбардувальники.
Підполковник Гузь і воєнком Пічугін глибоко переживали марш своїх юних бійців і командирів від місця висадки до рубежів нових позицій на Меккензи. Чи витримають? Не здадуть нерви?
Але ось перший полк вийшов на рубежі і зустрівся із загоном чорноморських моряків. З’єдналися. Швидко під вогнем окопалися і залягли. Вночі підійшли інші частини. Всю ніч і ранок Гузь і Пічугін носилися по підрозділам, підбадьорювали, заспокоювали. Гузь, поволі розтягуючи слова і взглядывая в очі бійцям і командирам, невідступно повторював одну і ту ж фразу:
— Товариші! Я, як старий російський солдат, кажу вам: російська армія ніколи не терпіла поразки. В історії воєн про це ясно сказано.
Він високо піднімав руку, на якій бракувало вказівного пальця, і на мить застигав так. Він насуплював брови, і погляд його робився важким. Всією своєю фігурою, кам’яно-спокійним обличчям, настороженої неквапливістю в рухах, посупленими бровами і гострим підборіддям він справді нагадував старого, загартованого солдата.
Гузь об’їжджав частини. У кожній суворо і безпристрасно повторював:
— Російська армія ніколи не терпіла поразки. В історії про це ясно сказано. Який з цього висновок, товариші?
І несподівано гучним голосом кидав важкі слова:
— Всі до одного ляжемо тут, але не відступимо. Такого наказу ні від мене, ні від командувача не буде!
Далеко за полудень гітлерівці почали атаку на район Меккензи. Їм здавалося, що тут вірно нащупан найслабший ділянку у системі оборони Севастополя. Здалися танки, за ними піхота. Вогняний вал артилерійського і мінометного вогню котився попереду німців, розчищаючи їм дорогу. Низько, хвиля за хвилею, пролітали німецькі стерв’ятники, обрушуючи сталевий дощ на радянських синів.
Гузь і Пічугін виповзли на горбок, підтягли до себе зв’язок і спостерігали неозброєним оком за ходом німецького наступу. Гострі очі Гузя вп’ялися в надвигавшихся німців. Від горбка до КП найближчого полку і батальйону було кілька сот кроків. Здавалося, можна голосом подати команду, якщо б не пекельний гуркіт. Гузь відкрив було рот, але раптом махнув рукою і схопив телефонну трубку.
— Вогонь! — крикнув він. — Пам’ятай мої слова: назад ні кроку.
Він не став слухати відповідь капітана Оголя, командира полку, і кинув трубку.
Німці зовсім близько. Черги автоматів посвистують над горбком. Телефони надриваються. Німці тиснуть і зліва, і справа. Наші повільно відходять. Гузь, сповзаючи з горба, прошепотів Пічугіну:
— Давай, брат, на лівий, а я — на правий.
Вони швидко розійшлися в сторони. Перед бугром полк Оголя стримував натиск німців. Було вже шість годин вечора. Раптом виник і покотився вздовж нашого переднього краю якийсь неясний звук. В реві і лязге бою не можна було зрозуміти, що це таке. Але вже через хвилину звук зміцнів, став потужним.
«Ур-р-рра-а-а!..» котиться по пагорбах, долин, горбів. Попереду біжать люди в сірих шинелях і чорних бушлатах. Міни вибухають часто. На полі стоять два палаючих танка. Чорний дим і тоненькі смужки вогню тягнуться в небо. Повз горбка повзуть поранені; багатьох, майже неживих, несуть.
Раптом гуркіт артилерії і мінометів замовкає. Обидві сторони зійшлися в рукопашній сутичці. Десь в стороні пачками вибухають гранати. Повз горбка на весь зріст пробігають дві роти наших бійців. Вони біжать туди, де зійшлися на смерть росіяни і німці. Це кинуто в бій останній резерв Гузя.
Бійці тікають, широко відкривши рот, жадібно ковтаючи повітря, з особами, напруженими від люті. Ось вони вриваються в ланцюзі атакуючих. І знову чути вибухи гранат, черги автоматів. І знову лунає:
— У-р-р-ра-а-а-а!
На бугор приползает сержант Демидов. З його шиї струмком біжить кров, кисть лівої руки бовтається і кровоточить. Він сідає. Обличчя його біло, як сніг. Зв’язківець швидко перев’язує йому руку і шию. Демидов раптом каже:
— Німці зараз побіжать, не витримати їм. Їй-богу, не витримати!
Він кладе голову на телефонний апарат, і здається, що він засинає. Але він втрачає свідомість. Санітари дбайливо несуть його на батальйонний медпункт.
Невідомо звідки з’являється Гузь, змучений і щасливий. Він нічого не говорить, вистачає з рук зв’язківця трубку і кричить:
— Ну, ти ж, Оголь, молодець, ну, ти ж синку, Оголь! Скрізь, по всій ділянці відбили. Жени далі! Ну, ще хоч метрів з п’ятдесят!
Оголь погоджується, і його бійці беруть з ходу висоту «Два очки».
І знову починається артилерійська і мінометна стрілянина з обох боків.
В цей день відкинуті німці атак більше не робили. Вони зализували рани, тягли з полів битв трупи своїх солдатів і офіцерів, підтягували свіжі полки.
Молодь Гузя пройшла жорстоке криваве хрещення, витримала німецький натиск, перейшла в контратаку, перекинула і відкинула німців.