10 травня бої йшли вже в Севастополі. До берега рухалися один за одним бійці і несли якісь довгі ящики. На снарядні вони не були схожі.
Кругом валялися трупи вбитих фашистів. Особливо звертав увагу на себе один з них. Здоровань двометрового зросту, він лежав на спині, широко розкинувши в сторони руки, уставив мертві очі в ясне кримське небо. Нижче пряжки з написом «Міт унс гот» («З нами бог») хтось зробив білою фарбою або крейдою на мундирі додавання: «Міт унс тод» («З нами смерть»).
На пальцях рук у багатьох убитих виднілися персні із зображенням контури Кримського півострова. Це, мабуть, був своєрідний знак відзнаки для учасників кримських боїв.
Підійшов офіцер запитав одного з солдатів із загадковим вантажем:
— Що це ви верзете?
— Дерев’яні бушлати для фриців, — відповів той. — Спасибі німецьким интендантам. Чимало трун вони підготували для своїх співвітчизників. Їм вони не потрібні, а тепер ми їх використовуємо як плавзасоби.
І боєць діловито почав спускати свій вантаж на воду. Плоти з чорних трун з білої фашистською свастикою попливли до протилежного берега, де ще кипів бій і куди поспішали бійці. Вони поспішали, щоб здійснити відплату за зруйноване місто, за загиблих радянських людей.
Близько 9.00 майор Аббасов зібрав на КП політпрацівників полку і пояснив обстановку, що склалася.
— Наше завдання, — казав замполіт, — швидше розповісти особового складу полку, що крах гітлерівських загарбників під Севастополем і Херсонесі вже вирішений остаточно. Ще один рішучий і дружний натиск піхоти і артилерії у взаємодії з танками і авіацією і наша перемога буде забезпечена.
Розмова про це був не багатослівним. Поговорили, зорієнтувалися, і відразу ж всі заспішили по підрозділах, щоб якомога швидше довести до свідомості бійців інформацію про стан справ та завдання, які треба було вирішувати. Але розійтися так і не встигли. Завадило досить дивне, неймовірне явище. Несподівано з усіх траншей, окопів, курганів вгору полетіли сотні і тисячі освітлювальних ракет різного кольору. Потім, як за помахом чарівної палички, всі разом закричали «ура!», вгору полетіли головні убори, піднялася така страшна стрілянина з автоматів, гвинтівок, кулеметів і навіть зенітних знарядь, що в звичайних умовах і важко уявити. Людей охопила неймовірна схвильованість, радість, якась сила захоплення, торжества і спраги остаточної перемоги. Сталось щось важливе, знаменна, але що саме — доходило не відразу.
— Що сталося? — питали ми один одного, не розуміючи всього, що відбувається.
— Хіба не знаєте, — кинув на ходу проходив повз незнайомий піхотний капітан,— Севастополь тільки що взяли!
— Ось у чому справа, значить салют на честь визволення Севастополя, — і ми приєдналися до цього салюту, випускаючи вгору черги з автоматів, стріляючи з пістолетів, карабінів, ракетниць.
То був стихійно виник на полі бою салют на честь перемоги в Севастополі. Славне місто і першокласний морський порт знову став вільним. Німці залишили Севастополь в страшних руїнах. Самі ж бігли на мис Херсонес до бухті Стрілецька і на Турецький вал. Тут вони все ще намагалися оборонятися, щоб затримати наступ наших стрілецьких частин і евакуюватися, а точніше бігти морським шляхом.
Фронтовий салют учасників перемоги в Севастополі і на підступах до нього закінчився так само раптово, як і почався. Битва ще тривала.
Йде бій. Фашисти сильно огризаються. Вони відкрили запеклий артилерійський вогонь. Раздирающе скриплять їх шестиствольные міномети. Після вигнання з Севастополя ворог встиг на ходу оговтатися і всюди надає організований опір наступаючим.
… Вже давно перевалило за другу половину дня. Під вечір передній край затягнуло невеликим туманом. Користуючись ним, стрілецькі полки 318-ї дивізії, зазнали чималих втрат за четверо діб безперервних наступальних боїв, відводяться на відпочинок. Їх змінюють тільки що прибулі з резерву частині 128-ї гвардійської гірничо-стрілецької дивізії.
Наш 796-й артилерійський полк продовжує вести бойові дії. Але його вогневі позиції переміщуються на рубіж хутір Відрадний — відмітка 119,1, а спостережні пункти — ближче до старого Турецького валу. Тепер завдання полягає в тому, щоб підтримати артогнем наступ гвардійців і тим самим раз і назавжди знищити і викинути залишки гітлерівських військ з Криму. Весь день 11 травня на позиції батарей посилено і у великій кількості підвозяться боєприпаси.
Про те, як розвивалися і протікали бойові дії в останню добу битви на напрямку бухт Очеретяна та Козача і у бік мису Херсонес, достовірно розповідає в одному з своїх листів М. І. Стрункин:
«Після того, як 318-я дивізія була виведена у другий ешелон, її артилерійський полк залишався на колишніх бойових порядках і отримав завдання на підтримку 327-го гвардійського стрілецького полку 128-ї дивізії. Противник на нашу розташуванню вів сильний артилерійський і мінометний вогонь.
Приблизно в 2 години ночі командир правофлангового 315-го гвардійського стрілецького полку за своєю ініціативою послав одну стрілецьку роту на розвідку переднього краю противника з завданням уточнити його обрис і виявити вогневу систему. Рота підійшла до переднього краю, але ніякого опору гітлерівців не зустріла. Противника там не виявилося.
Про результати розвідки командир полку доповів командир 128-ї дивізії генерал-майору М. І. Колдубову. Той наказав командиру 327-го лівофлангового полку проробити теж саме перед фронтом своєї частини. І тут противника не виявили.
Ми з командиром дивізії спершу задумалися над тим, що могло статися, але висновок напрошувався один: раз і вороже охорона знялося, значить противник почав тікати з наміром піти морем. Я запропонував командиру дивізії озлобити артилерійським вогнем три причалу. Потім даю команду штабу свого полку швидко спланувати вогонь по трьох причалів — дивізіон на кожен. Задум був такий: не допустити підхід до причалів плавзасобів, які могли б взяти на борт живу силу і техніку.
Снарядів у нас до цього часу було підкинуто багато. Вогонь вели масованими нальотами. Наші війська негайно перейшли до переслідування ворога. Разом з начальником розвідки полку капітаном Авраменко, радистами і телефоністами іду в бойових порядках п’ятої роти 327-го полку і на ходу керую вогнем батарей і дивізіонів.
Вже коли стало досить світло, ми побачили окремі групи німців і румунів з піднятими вгору білими ганчірками. Ворожі війська здавалися в полон. І чим далі ми просувалися вперед, тим їх ставало все більше. Нарешті, перевалюємо гребінь і бачимо, як самохідні баржі та інші плавзасоби курсують по морю і не можуть підійти до берега. Два причали, тільки що зруйновані артилерійським вогнем горять. Незабаром гітлерівці зовсім перестають чинити опір. Я припиняю артогонь свого полку, так як в ньому вже немає ніякої потреби».
Із щоденника Ю. І. Туржанского: 11.05.44. Вирішальні бої за Херсонес. Після обіду мене викликали до капітана Авраменко на передову. Це найстрашніший день у моєму житті. Поки пройшли зону вогню, нас багато разів могли вбити. Потім жахлива ніч під прожекторами, під обстрілом з суші, моря і повітря. Ніяк не думав, що доживу до світанку.
12.05.44. Ще було темно, як наша піхота пішла в наступ. Почали останній штурм. Німці були скинуті в море. Почалося рух німецьких полонених колонами на схід. Трофеї були виключно багаті…
Залишки німецько-фашистських військ, притиснуті до моря біля бухти Козача і Очеретяна та на мисі Херсонес, капітулюють. Німці самостійно будувалися в колони. Окремо від них те ж робили румуни. І ті й інші приготувалися для здачі в полон.
Коли ми підійшли ближче, один румунський солдат почав голосно кричати і показувати рукою в бік німців. Тут же закричали інші румуни, повторюючи, що вони не стріляли в російських, що у всьому винні німці, які змушували їх воювати.
Так був остаточно завершений розгром ворога на Кримському півострові. Це було вранці — 12 травня. До 10 години бої у бухт і на мисі Херсонес назавжди вщухли. Над фашистськими загарбниками здобута перемога. По обидва боки дороги, що йде від бухти Камишової в напрямку селища 6-я верста, з переднього краю повертаються війська, а по самій дорозі нескінченним потоком повільно, озираючись по сторонах, тягнуться довгі колони полонених. Попереду німці, а за ними — румуни. Вигляд у всіх жалюгідний, пригнічений. Брудні, обірвані, плетуться гітлерівські «завойовники», опустивши до землі очі. Ми розглядаємо ворога в упор.
