Не академіки створювали основу козацької армії у другій світовій війні, а ось такі колишні вахмистры, як командир «Синегорского полку», закінчили життєву академію. Двадцять років ворожого ставлення до радянської влади виробили життєвий критерій, здатний розпізнавати задум ворога, всю його тактику і стратегію. Сидіння в радянських концентраційних таборах з вченими всіх категорій долучило до високої культури думки і духу.
Розгромлені румунські, італійські та угорські армії. Рухнув фронт на Дінці.
Багато разів смыкалось вороже кільце, але синегорцы йшли на прорив і не тільки виходили самі з оточення, але виводили і німецькі частини.
Копилов випив ще чарку і глибоко задумався. І я відчув, що думка і погляд його пішли кудись у глибоку далечінь часу, бути може, до початку почав козацтва. Неначе тіні далекого минулого пробігли по його обличчю, і ось переді мною, давній вигляд того, хто пройшов через вогонь нескінченних битв за вільну волю козачу і зберіг свої риси до наших днів. Ось вона, жива ілюстрація до моєї поемі «Тихий Дон». Тихо, в унісон з нових настроєм, в перший раз ожила в звуках мого голосу досі ніким не слыханная поема…
Довго ми йдемо стежкою неходжені З Дикого Поля до наших часів Скільки молодецьких голів там годиться! Знає один тільки батюшка — Дон.
— От за це Сергій Васильович і всі ми любимо тебе, нашого співака козачої волюшки вільною.
Про тебе Сергій Васильович надзвичайно високої думки. Він, як культурнейший з усієї козацької інтелігенції, розуміє твоє значення у відтворенні минулого Дону і художньому відображенні героїки наших днів, а може бути, і нас очікує черговий трагедії козацтва. У період відродження Дона потрібні люди з творчою енергією, з залізною волею і готовністю жертвувати всім в ім’я Дону.
За це все я тебе і люблю. Дай я тебе обійму, і треба мені їхати.
— Спасибі, любий, за добре ставлення до безвестному співакові козацької вольності і слави.
— Дай мені козаків для дозорів на шляху відходу табунів. В теперішній фронтовий чехарді, не бачачи нічого попереду, зрозуміло потрапити в лапи червоним.
— Все готово.
— Прощай!
Разом, як одним крилом птаха, взмахнули на сідла, натягнули приводу, піднялися на стремені і пішли донці розмашистим наметом рятувати своє національне скарб, гордість донських степів — донські табуни.