Костянтин Павлович Романов, народився 27 квітня 1779 року. Він був сином імператора Павла I і імператриці Марії Федорівни. Марія Федорівна народила Павлу ще десять дітей, в тому числі і майбутнього імператора Олександра. Бабуся Костянтина — Катерина II — пророкувала онукові імператорський престол в Греції. Тому дала йому це ім’я і оточила однолітками-греками.
Юність Костянтина
Вже в юному віці у Костянтина тяга до військових вправ, вивченням тактики ведення бою. П’ятнадцятирічним, отримавши спочатку військову команду, а потім і гренадерський батальйон майора Голіцина, Костянтин цілком віддався навчанню підлеглих. Початком його дійсної служби вважається 5 травня 1795 року — в цей день великий князь Костянтин царським указом був призначений полковником лейб-гвардії гренадерського полку.
Костянтин рано одружився — сімнадцятирічним. Дружиною його стала принцеса Юліанна-Генрієтта-Ульріка, згодом взяла ім’я великої княгині Ганни Федорівни. Може бути, молоді і жили б щасливо, та тільки цариця-бабуся постійно втручалася в їхнє життя назавжди зіпсувала відносини між подружжям.
Коли Павло I заступив на російський престол, Костянтин упросив батька відпустити його в армію Суворова. Прибувши до великому і непереможному полководцю, Костянтин вже 19 квітня 1799 року атакував ворогів. Однак по молодості був надто квапливий, безрозсудна і це стало провалом в бою. Суворов був незадоволений.
Але Костянтин терпляче навчався і своїми вмілими діями заслужив довіру Суворова настільки, що той вважав за потрібне зазначити це в листі імператору 6 червня 1799 року після битви при Тидоне. За проявлену мужність Павло I нагородив сина орден святого Іоанна Єрусалиму.
Химерний, грубий, але великодушний Костянтин
Нові погляди його на мистецтво ведення бою не збігалися з руссофобством батька. Павло побачив у поглядах сина спроби повернутися до ненависним йому катерининським часи.
Костянтин за характером був схожий на Павла I: володів таким же вдачею — химерним, різким і грубим, але з проблисками великодушності. Ось яскравий приклад великодушності, офіцер його проштрафився, гнів Павла був настільки великий, що той наказав покарати офіцера палицями і розжалувати в рядові. Костянтин, знайшовши підходящу хвилину, опустився перед батьком на коліна і став просити у Павла I прощення за проштрафився офіцера. І Павло пробачив.
Костянтин був цим украй роздратований і написав листа Миколі, визнаючи його імператором і повідомляючи про своє покорі й вірності. Микола ж, ще до отримання цього листа, встиг привести столичні полиці до присяги на вірність Костянтину, не забувши і чиновників Сенату, і інших державних установ.
Великий князь Михайло привіз верноподданическое лист Костянтина Миколі тільки 14 грудня 1825 року і тепер потрібно було переприсягать на вірність вже Миколі. Справа це було вкрай важким, адже солдати і офіцери вважали крайнім ганьбою порушити вже дану присягу. Це тільки сьогодні не вважається великою ганьбою зрада. А тоді з-за цього полки вийшли на Сенатську площу, і ми досі вивчаємо рух декабристів, вшановуємо їхній подвиг. Микола I зійшов на престол, тільки втопивши у крові рух декабристів.
На початку 1826 року Микола I призначив Костянтина своїм намісником у Польщі. Арешти послідовників декабристів почалися і в Польщі.
Смерть Костянтина
Під впливом Французької революції 1830 року незабаром почалося і революційний рух у Польщі. Російські війська могли б придушити рух в самому зародку, якби великий князь і намісник Костянтин цього захотів. Замість цього Костянтин 30 листопада 1830 року вирішив вивести російські війська з Польщі. На шляху в Петербург Костянтин сильно захворів і 27 червня 1831 року помер.
Його брат імператор Микола I щодо Польщі дотримувався інших позицій. 5 лютого 1831 року він направив до Польщі російські війська під командуванням фельдмаршала Дибича, який й придушив польське повстання.