На залізничних коліях поруч з Аджимушкйем оборону тримав бронепоїзд. У кожній вежі, в кожному броневом аркуші його була відлита в металі ненависть до ворога тих тисяч мирних радянських людей, які були повноправними господарями цього заводу всі довоєнні трудові роки.
Побудований робітниками-войковцами бронепоїзд № 74 став сталевий естафетою, переданої трудовим колективом з далеких мирних днів сюди, в дні грізної битви, військового колективу захисників заводу.
Бронепоїзд почав свої дії на підступах до Керчі: знищив чотири танки і збив літак. 14 травня сталева пересувна фортеця здійснила шість бойових нальотів. Бронепоїзд розсіяв групу фашистських танків, знищив багато солдатів противника. Тільки за два дні, 13 і 14 травня, ця фортеця на колесах випустила по фашистах 4 тисячі снарядів.
До 10 травня фашисти знову атакували селище імені Войкова і захопили його.
З 16 по 18 травня 1942 року бронепоїзд продовжував здійснювати сміливі напади на німецькі війська. 17 травня Бурмин поставив перед бійцями завдання — вибити фашистів з ливарного цеху заводу. Зав’язався важкий бій, в результаті якого селище було звільнено.
18 травня ворог знову захопив його. Увечері того ж дня прямим попаданням термітного снаряда була виведена з ладу бронеплатформа. На бронепоїзді стали рватися снаряди. Його командир Петро Кононенко прийняв рішення зняти вціліле озброєння і прийняти наземний бій.
Ввечері 19 травня при відході з заводу машиніст старший сержант А. В. Ширшов підірвав поїзд, а вночі особовий склад його переправився через Керченську протоку на Кубань. Так закінчився короткий, але славний бойовий шлях бронепоїзда № 74.