Незакінчена війна. Так можна характеризувати корейську війну 1950 – 1953 року. І хоч військові дії закінчилися понад півстоліття тому, мирний договір між двома державами досі так і не підписаний.
Витоки цього конфлікту беруть початок в 1910 році. Тоді «Країна ранкової свіжості» — так поетично називають Кореї, була анексована Японією. І її залежність від неї закінчилася тільки в 1945 році.
Союзники Кореї
Після капітуляції Японії долю Кореї — колишньої провінції «Країни висхідного сонця» — вирішували союзники. Американські війська зайшли з півдня, радянські – з півночі. Спочатку це вважалося тимчасовим заходом – держава планувалося об’єднати під одним урядом. Але тільки під яким? У цьому-то і був камінь спотикання, який розділив націю на багато десятиліть.
США і СРСР сформували уряду в кожній своїй частині, попередньо вивівши свої війська в 1949 році. Були проведені вибори, до влади на півночі прийшов лівий уряд, південну частину, за підтримки ООН, очолив праве уряд.
Перед обома урядами стояло одне завдання – об’єднати Корею під своєю владою. Поступатися ніхто не хотів, і відносини між двома частинами країни розпалювалися. Конституція кожної з них теж передбачала поширення свого ладу на іншу частину нації. Справа йшла до війни.
Звернення Кореї до СРСР з проханням
З метою вирішення ситуації у свою користь уряд Північної Кореї звернулося до СРСР і особисто товаришу Сталіну з проханням про військову допомогу. Але Сталін вирішив утриматися від введення військ в країну з-за побоювання прямого зіткнення з американцями, яке могло скінчитися третьою світовою. Втім, військову допомогу надавав, і до 1950 року Північна Корея стала досить оснащеним військовою державою.
Поступово керівництво СРСР схилялася до вирішення більш відкрито допомогти Північній Кореї встановити комунізм військовим шляхом у південних сусідів. Це стало можливим завдяки означеній позиції США, в якій говорилося, що Корея не входить більше в сферу інтересів Штатів. Але це виявилося не зовсім так.
Початок війни
Війна почалася 25 червня 1950 року. Війська Північної Кореї перейшли кордон. Чисельність нападників перевищувала 130 тисяч осіб. Їх зустріла більш численна армія – південні сусіди виставили 150 тисяч. Але вони були куди гірше озброєні та оснащені зокрема, не мали авіацією і важкою артилерією.
Північнокорейська армія розраховувала на швидку перемогу – очікувалася широка підтримка населення встановлюється комуністичному ладу, але в цьому і був прорахунок. Хоч армія просувалася досить швидко – через три дні був захоплений Сеул, а через три тижні вона вже контролювала велику частину країни – але блискавичної перемоги це не принесло.
Американці не очікували такого розвитку подій. Вони спішно стали озброювати частини південнокорейської армії, паралельно діючи на міжнародній арені. Рада безпеки ООН, скликана 25 червня, поставив «корейський» питання на порядок. Резолюція, прийнята на цьому засіданні, свідчила, що Рада засуджує агресію Північної Кореї і миротворчі сили ООН повинні виступити за суверенітет Південної Кореї. Її підтримали 9 країн – при воздержавшейся Югославії і бойкотировавшем це засідання Радянському союзі.
Країни соціалістичного блоку виступили з критикою дій США та їх союзників в «корейському» питанні, тоді як західні країни підтримали ініціативу Америки, надавши не тільки дипломатичну підтримку, але і військову.
Між тим військова ситуація в Південній Кореї була складна. Війська північного сусіда завоювали практично 90 відсотків території країни. Однією з найбільш вдалих і значущих для північнокорейців військових операцій стала Тэджонская. Армія форсувала річку Кимган, оточивши угруповання противника, в якій складалася і американська 24 піхотна дивізія. В оточення потрапили фактично її залишки – енергійні дії північнокорейської армії знищили її фактично повністю, а командири — генерал-майора Вільяма Ф. Діна навіть вдалося взяти в полон. Але стратегічно своє завдання американці виконали. Вчасно підійшла допомога ООН змогла переламати хід подій. І вже в серпні не тільки зупинили наступ противника, але і до жовтня змогли піти в контрнаступ.
Допомога союзників
Союзники забезпечили південнокорейську армію не тільки боєприпасами, зброєю, бронетехнікою, але і надали авіацію. Наступ було настільки успішним, що незабаром настають військові частини захопили Пхеньян. Столицю Північної Кореї. Війна здавалася безнадійно програною. Але ця ситуація не влаштовувала керівництво Радянського Союзу і КНР.
Офіційно Китай не міг вступити у війну, бо 270 тисяч солдатів, які увійшли на територію Кореї 25 жовтня, іменувалися «добровольцями». Радянська сторона підтримувала китайське вторгнення авіацією. І до початку січня Сеул знову був під контролем Північної Кореї. Справи на фронті союзників були настільки погані, що американці всерйоз розглядали можливість ядерної атаки на Китай. Але, на щастя, цього не сталося. Трумен так і не зважився на подібний крок.
Втім, перемоги армії Північної Кореї так і не сталося. Ситуація до середини наступного року придбала «патова» характер – обидві воюючі сторони несли величезні людські втрати, але до перемоги не наближалися. Переговори, які були проведені влітку 1951 року, результатів не принесли – армії продовжували битися. Візит американського президента Ейзенхауера у листопаді 1952 року також не вніс ясність – як же вирішити це складний і суперечливий корейський питання?
Дозвіл ситуації принесла весна 1953 року. Смерть Сталіна змусила керівництво Радянського Союзу переглянути політику в цьому регіоні. І члени Політбюро прийняли рішення виступати за припинення конфлікту і повернення обома сторонами військовополонених. Але повернутися додому побажали тільки дві третини полонених північнокорейських і китайських солдатів.
Угода про перемир’я
Угода про припинення бойових дій було підписано 27 липня 1953 року. Лінія фронту залишилася зафіксованої на 38 паралелі, навколо неї була організована демилитаризированная зона, яка існує до цих пір.
Підписи під документом поставили представники Північної Кореї і генерал Кларк, який очолює американський контингент. Представники Південної Кореї договір підписати відмовилися.
Згодом сторони ще сідали за стіл переговорів, зокрема, через рік у Женеві пройшла мирна конференція, на якій була зроблена спроба укласти мирний договір. Кожна із сторін намагалася просунути свої поправки до нього, не бажаючи йти на компроміси. Сторони роз’їхалися ні з чим.
У 1958 році США, порушуючи всі домовленості, розмістили ядерну зброю на території Південної Кореї, яке було вивезено тільки в 1991 році. Тоді ж між цими країнами за сприяння ООН було підписано Угоду про перемир’я, співробітництво, ненапад і обміні.