У 1940 році в Нижній Сілезії з’явився табір Саксенхаузен. Він був розташований недалеко від гранітного кар’єру Гросс-Розен. З 1 травня 1941 року нацисти зробили з нього незалежний концентраційний табір Гросс-Розен 2. Вони його експлуатували до лютого 1945 року. Про цей концтабір-каменоломню мало що відомо в західному світі. Його комендантами були оберштурмбанфюрер СС Артур Родл, СС – гаупштурмфюрер Вільгельм Гідеон, СС – штурмбанфюрер Йоханес Хассебрук.
Доктор Карл Бабор Кемп консультував там досліди по евтаназії з допомогою ін’єкцій, що проводяться над людьми. Він завжди вводив трохи більше смертельної дози, щоб «просто переконатися». Після закінчення війни він був інтернований союзниками, як дрібна рибка, яка не зробила нічого серйозного. Його звільнили. Пізніше він продовжив навчання у Відні і працював, як кваліфікований лікар. Але колишні в’язні табору вислідили його, тому він знову зник десь у Африці.
Спочатку укладені Гросс-Розена працювали в кар’єрі і на будівництві табору. Воно прискорилося в 1043 році. Пізніше вони стали будувати під-табору. Спочатку ув’язнених було 1487 осіб, але до 1945 році їх стало 97414. Через цей табір пройшло 125 тисяч в’язнів різних національностей більш ніж з 20 країн Європи.
Багато серед мешканців цього табору було радянських військовополонених. Жертвами нацистів там стали близько 40 тисяч в’язнів. Більшість складали євреї, особливо багато їх було в 1943 – 1944 роках, 57 тисяч, серед яких 26 тисяч були жінки. Людей звозили в Гросс-Розен, щоб вони працювали для військових потреб Німеччини. Укладені прибували туди з Плашова і Біркенау.
Перші євреї-ув’язнені з’явилися в Гросс-Розене з концтабору Дахау в червні 1941 року. Також в 1942 році в Гросс-Розен євреїв привезли з в’язниці Тарнов і з німецьких концтаборів Заксенхаузен і Бухенвальд. Їх розмістили в четвертому блоці. Керуючими там були німецькі укладені Р. Прилл, А. Радко, П. Альт. Вони були особливо жорстокими, справжні садисти і вбивці.
Умови, в яких доводилося працювати ув’язненим, були суворими і нелюдськими. Людям не давали відпочивати після роботи в каменоломні. Вони будували ще і табір. Ув’язненим не дозволялося спілкуватися один з одним, крім тих, хто з ними знаходився в одному блоці.
Медичної допомоги в помині не було. Люди перебували в виснаженому стані, між життям і смертю. З 100 помирало 84 людини. Що залишилися в живих були схожі на ходячі скелети. У грудні 1941 року над ними стали проводити досліди з евтаназії. Це тривало й в 1942 році. Тих, кого назвали «інвалідами», були відправлені в табори смерті Дахау і Освенцим. У ці ж табору відправлялися укладені і з інших місць. Протягом 12 місяців Гросс-Розен «звільнився» від євреїв.
Знову євреї стали надходити у концтабір в жовтні 1943 року. Спочатку привезли 600 ув’язнених з трудового табору Маркштадт. Вони стали працювати на підприємствах Krupp. Потім привезли ще 600 євреїв. Їх забрав В. Р. Фарбен на заводи в Дирнтфурте. Там виробляли отруйні гази. Ці ув’язнені були в основному з Польщі та Угорщини. Інша частина була з Бельгії, Франції, Греції, Югославії, Словаччини, Італії.
Одним з таких під-таборів був Бруннлиц. Туди Шиндлер відбирав своїх євреїв по знаменитому «списком Шиндлера» з Кракова-Плашова. Спочатку їх відправляли в Гросс-Розен, а потім в Бруннлиц. Один з ув’язнених Моше Бейски згадував, як їх після прибуття в Гросс-Розен роздягли догола і змусили в такому вигляді провести всю ніч. Було дуже холодно. Людей одягли тільки в середині наступного дня. Спати в’язням теж не давали. Про це розповів Бейски.
У листопаді 1944 року в Біркенау почалася реконструкція крематорію. Частина демонтованих труб була направлена до табору Маутхаузен і Гросс-Розен. В січні 1945 року почалася ліквідація під-таборів на східному березі Одеру. Основна частина чоловіків з них була переведена в Гросс-Розен.
Жінок-ув’язнених перевели до концтабору, що знаходяться в глибині Німеччини. В’язнів переганяли з табору в табір пішки. Це хода відомо в історії, як «Марш смерті». Люди йшли взимку в убогою одязі, їх майже не годували. Багато з них не змогли витримати цей смертельний марафон і померли по дорозі. Точна кількість їх досі не вдається визначити. Доля цих людей так і залишилася невідомою.
Головний табір Гросс-Розен ліквідували на початку лютого 1945 року. Спочатку людей перегнали залишилися під-табору. Їх перевозили залізницею у товарних вагонах, де до цього возили руду. За час транспортування багато в’язнів загинуло від нелюдських умов, у яких їх перевозили. Протягом декількох днів шляху, люди знаходилися у сильній тисняві в вантажних вагонах без їжі і пиття.
Під-табору звільнила Червона Армія 8 і 9 травня 1945 року, не давши німцям знищити велику кількість ув’язнених. Ці люди пережили справжнє пекло, пройшовши через приниження, голод, біль, рабська непосильна праця.
Зараз на місці знаходиться меморіальний комплекс Рогозица. А поруч з ним продовжувала працювати каменоломня, де добували граніт. У 1994 році колишні в’язні концтабору обурилися такою американсько-польської підприємницькою діяльністю. Через якийсь час роботи в кар’єрі припинилися.