Розташований в 36 кілометрах від Гданська, концентраційний табір у Штуттгофе був заснований в 1939 році як «табір для цивільних полонених» («Zivilkriegsgefan – genenlager») і призначався для політичних в’язнів поляків.
Але в 1942 році назву табору було змінено, і він став іменуватися концентраційним табором. Через Штуттгоф минуло 100 тисяч ув’язнених, тут загинуло 65 тисяч чоловік.
Табір звільнений військами Радянської Армії в травні 1945 року.
У період Варшавського повстання в Штуттгоф було доставлено велику кількість жителів Варшави, в тому числі багато повстанців — чоловіків і жінок. Були направлені сюди і 40 зв’язківців Армії Кранової, одягнених у військове обмундирування.
Спочатку з ними поводилися, як з військовополоненими, але вже через деякий час полонянки були позбавлені прав, які випливають із статусу військовополонених, і до них почали ставитися як до звичайних узницам.
На території концтабору діяла підпільна організація польського руху Опору. Одним з її керівників був підпоручик Казімєж Русинек, несподівано вивезений з Польщі і після довгих поневірянь укладений в Штуттгоф.
З цією організацією співпрацював перебував деякий час у таборі капітан Каштелян: він обслуговував короткохвильовий передавач і радиоаппарат, вмонтований в стіну приміщення складу, куди був призначений на роботу.
Каштелян був страчений у 1942 році в Кенігсберзі. Це був «дуже правильний, справжній громадянин і хороший товариш, він надавав організації великі послуги і був з нею в контакті з 1940 року».
В той момент, коли їх, закутих у кайдани, вели мимо їдальні, вони несподівано кинулися бігти.
Конвоїри і охорона, яка стояла на сторожових вишках, відкрили шквальний вогонь і вбили на місці близько 15 осіб, інших схопили, затягли в газові камери і там убили.
На початку 1944 року в філія Штуттгофа, що знаходився в трьох кілометрах від основного табору, заточили загін норвезьких поліцейських в кількості 350-400 чоловік.
Спочатку до них в цьому так званому таборі для германців» («Gennanenlager») ставилися з певною предпочтительностью: вони користувалися відносною свободою за дротом і складалися з эсэсовском забезпеченні.
Але навряд вони відмовилися від переходу на службу в СС, ставлення до них різко змінилося: їх відправили на важкі роботи, перевели на общелагерное харчування і застосували режим, який був «нормальним» для всіх в’язнів Штуттгофа.