5 жовтня 1937 р. президент США Рузвельт виголосив у Чикаго промову, в якій наголосив на необхідності дати відсіч агресії, не згадуючи, однак, агресора. На наступний день, 6 жовтня, державний секретар США Хелл опублікував заяву, в якій, посилаючись на мова Рузвельта, охарактеризував дії Японії в Китаї як агресію.
«У світлі країн подій на Далекому Сході, — говорилося в заяві,— уряд Сполучених Штатів змушене притти до висновку, що акція Японії в Китаї несумісна з принципами, які 22 повинні регулювати відносини між націями, і суперечить постановам договору дев’яти держав від 6 лютого 1922 р. щодо принципів і політики, яких слід дотримуватися у питаннях, що стосуються Китаю, а також постановами пакту Келлога — Бріана від 27 серпня 1928 р.»
США, як відомо, не входили до Ліги націй, приєдналися до прийнятої Лігою резолюції про скликання конференції держав, що підписали Вашингтонський договір.
3 листопада 1937 р. в Брюсселі відкрилася конференція учасників договору дев’яти держав. Радянський Союз, який не брав участі у свій час на Вашингтонській конференції, був запрошений на Брюссельську конференцію як велика держава, зацікавлена в питанні про положення на Тихому океані.
Японський уряд відмовився брати участь на конференції, мотивуючи свою відмову тим, що Японія діє в Китаї в порядку «самозахисту» і тому не порушує договору дев’яти держав.
Представник СРСР на конференції Т. Литвинов запропонував надати Китаю колективну допомогу, але представлені на конференції демократичні країни не прийняли цієї пропозиції. Це визначило безрезультатність Брюссельської конференції.
Конференція, закрилася 24 листопада або, вірніше, перервала свою роботу на невизначений термін, обмежилася прийняттям резолюції, що засудила порушення Японією договору дев’яти держав, і запропонувала їй припинити військові дії.
У США напад Японії на Китай викликало величезне збудження. Серед широких кіл населення СИГА почався рух за економічний бойкот Японії. Американська федерація праці постановила провести бойкот японських товарів у вигляді протесту проти дій Японії в Китаї. Однак уряд США не наважився підтримати, офіційно це рух бойкоту.
Пасивне ставлення американського уряду до дій Японії в Китаї зовсім не означало, що США примирилися з цими діями і відмовилися від своїх політичних і економічних інтересів в Китаї.
У відповідь на війну Японії в Китаї уряд США почало посилену військово-морське будівництво й почало спішно зміцнювати військово-морські бази на своєму; тихоокеанському узбережжі і на Гавайських островах і будувати нові бази на Алясці і Алеутських островах, розташованих на півночі Японії.
Поширення Японією військових дій в Центральному і Південному Китаї безпосередньо вдаряло по інтересам США в цій країні. У захоплених китайських областях японські військові власті всіляко обмежували інтереси США. У зв’язку з цим уряд США направило в жовтні 1938 р. японському уряду ноту протесту проти численних порушень Японією принципу «відкритих дверей» в Китаї, встановленого Вашингтонським договором дев’яти держав.
Уряд США вимагало прийняття швидких та ефективних заходів до припинення цих порушень.
Лише через півтора місяці, 18 листопада 1938 р. уряд Японії послало США відповідну ноту, в якій зазначав, що «перед обличчям нової ситуації, що швидко розвивається в Східній Азії, всяка спроба застосувати до умов сьогоднішнього і завтрашнього дня невідповідні ідеї і принципи минулого не буде сприяти ні встановленню справжнього миру в Східній Азії, ні дозволу безпосередніх розбіжностей». Ця відповідь була, по суті, завуальованим відмовою Японії від договору дев’яти держав.
В листопаді 1938 р. японське уряду опублікувало офіційну заяву про те, що завданням Японії є встановлення «нового порядку у Східній Азії». Це гасло було сприйнято в усьому світі як прагнення Японії встановити своє повне панування в Китаї, усунувши вплив у Китаї інших країн, в першу чергу США і Англії.
У відповідь на це 31 грудня того ж року уряд США послало японському уряду ноту, в якій відкидало «новий порядок у Східній Азії», наполягало на збереженні всіх прав США і американських громадян в Китаї і відмовлялося визнати будь-яке порушення цих прав.
Слідом за США такі ж ноти про невизнання «нового порядку у Східній Азії» були надіслані і урядами Англії і Франції.