Командир стрілецького полку став танкістом — на війні все можливо | Історичний документ

Наші війська залишили Курськ. Командир стрілецького полку Бабаджанян з особливою гостротою переживав невдачі тієї пори. Він ясно бачив, у чому перевага ворога: у нього було більше танків і літаків.

Саме в цю пору він, патріот піхоти, пристрасно захотів стати танкістом. Він малював собі картини, одну привабливу іншого. В його вухах ночами стояв глухий рев моторів, густі тіні лягали на землю: то був гул важких радянських танків, то лягали на землю тіні від тисячі радянських літаків, які йшли між сонцем і землею.

Він чітко знав: без переваги в моторах не можна перемогти, бо найбільшим мужністю, готовністю на жертву були багаті тисячі людей, а армія все ж відступала.

Сталася дивна річ, точно хтось підслухав бажання Бабаджаняна, точно хтось дізнався про думках і мріях. Він несподівано отримав нове призначення — командира танкової бригади.

Бабаджанян виявився одним з тих, кому довірили могутню техніку Червоної Армії. Так, то не випадок, а закономірність призвела до того, що він очолив танкову бригаду. І та ж глибока, прихована закономірність призвела Бабаджаняна і його бригаду на Курську дугу влітку 1943 року.

Саме там, де осінь 1941 року стрілецький полк Бабаджаняна вів нерівний бій з наступаючими німецькими танками, саме там його танкова бригада взяла участь в одній з найбільших битв, що відбувалися коли-небудь на землі.
Командир стрілецького полку став танкістом — на війні все можливо | Історичний документ

Через кілька годин у діброві, де перебував медсанбат, йому наклали гіпс. Здавалося, нога багато важить пудів, страшним тягарем приковує його до ліжка. Лікар з змученим, стомленим обличчям пройшов серед лежать на ліжках і на землі людей, підійшов до Бабаджаняном і, нахилившись над ним, сказав:

— Вам треба негайно евакуюватися, з хвилини на хвилину німці можуть налетіти на нас, змішати все з землею, вам належить тривале лікування в тилу.

Бабаджанян злегка кивнув головою, погоджуючись зі словами лікаря. Ад’ютант і санітари допомогли йому дістатися до машини. Через п’ятнадцять хвилин «віліс» примчав у саме пекло бою. Він спробував підвестися, поморщився і знову опустився на сидіння.

— Хлопці, — сказав він, — допоможіть мені дістатися до НП, — і він, кивнувши в бік щілини, служила спостережним пунктом, винувато додав: — Нога заважає, сам не можу.

Оборона скінчилася. Прийшов час торжества і слави. Прийшов свято, в яке свято вірили, якого палко чекали тисячі вірних, мужніх сердець, що зберегли свою святу віру в перемогу навіть в найчорніші, в найпохмуріші дні літа 1941 року.

Червона Армія перейшла в наступ по всьому фронту.

Не так вже гладко і просто пройшов для Бабаджаняна період освоєння нових завдань. Були у нього помилки та прорахунки, часом болісно важко изживались слабкості і недоліки. Траплялося, що противник перегравав його, обманював, вислизав, завдавав контрудари там, де Бабаджанян не чекав їх, завдавав шкоди, якої можна було уникнути.

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: