Наші війська залишили Курськ. Командир стрілецького полку Бабаджанян з особливою гостротою переживав невдачі тієї пори. Він ясно бачив, у чому перевага ворога: у нього було більше танків і літаків.
Саме в цю пору він, патріот піхоти, пристрасно захотів стати танкістом. Він малював собі картини, одну привабливу іншого. В його вухах ночами стояв глухий рев моторів, густі тіні лягали на землю: то був гул важких радянських танків, то лягали на землю тіні від тисячі радянських літаків, які йшли між сонцем і землею.
Він чітко знав: без переваги в моторах не можна перемогти, бо найбільшим мужністю, готовністю на жертву були багаті тисячі людей, а армія все ж відступала.
Сталася дивна річ, точно хтось підслухав бажання Бабаджаняна, точно хтось дізнався про думках і мріях. Він несподівано отримав нове призначення — командира танкової бригади.
Бабаджанян виявився одним з тих, кому довірили могутню техніку Червоної Армії. Так, то не випадок, а закономірність призвела до того, що він очолив танкову бригаду. І та ж глибока, прихована закономірність призвела Бабаджаняна і його бригаду на Курську дугу влітку 1943 року.
Саме там, де осінь 1941 року стрілецький полк Бабаджаняна вів нерівний бій з наступаючими німецькими танками, саме там його танкова бригада взяла участь в одній з найбільших битв, що відбувалися коли-небудь на землі.
Через кілька годин у діброві, де перебував медсанбат, йому наклали гіпс. Здавалося, нога багато важить пудів, страшним тягарем приковує його до ліжка. Лікар з змученим, стомленим обличчям пройшов серед лежать на ліжках і на землі людей, підійшов до Бабаджаняном і, нахилившись над ним, сказав:
— Вам треба негайно евакуюватися, з хвилини на хвилину німці можуть налетіти на нас, змішати все з землею, вам належить тривале лікування в тилу.
Бабаджанян злегка кивнув головою, погоджуючись зі словами лікаря. Ад’ютант і санітари допомогли йому дістатися до машини. Через п’ятнадцять хвилин «віліс» примчав у саме пекло бою. Він спробував підвестися, поморщився і знову опустився на сидіння.
— Хлопці, — сказав він, — допоможіть мені дістатися до НП, — і він, кивнувши в бік щілини, служила спостережним пунктом, винувато додав: — Нога заважає, сам не можу.
Оборона скінчилася. Прийшов час торжества і слави. Прийшов свято, в яке свято вірили, якого палко чекали тисячі вірних, мужніх сердець, що зберегли свою святу віру в перемогу навіть в найчорніші, в найпохмуріші дні літа 1941 року.
Червона Армія перейшла в наступ по всьому фронту.
Не так вже гладко і просто пройшов для Бабаджаняна період освоєння нових завдань. Були у нього помилки та прорахунки, часом болісно важко изживались слабкості і недоліки. Траплялося, що противник перегравав його, обманював, вислизав, завдавав контрудари там, де Бабаджанян не чекав їх, завдавав шкоди, якої можна було уникнути.