Війна прийшла на поріг Курська. У небі все частіше з’являлися німецькі літаки, городяни ховалися в наспіх зроблених укриттях. А «юнкерси» хвиля за хвилею випливали з-за далекого обрію, перевалювалися через крило і спрямовувалися в прямовисне пікірування. Повітря стогнав, свистів і охав від розривів бомб.
— Ех, шкода, нема з чого пальнути по гадам, — журився Колька Букін.
Але ось під час одного з нальотів в дію «юнкерсів», охороняються півдесятком «мессершміттів», стрижами врізалися червонозоряні винищувачі. І хоч чисельна перевага явно була на боці фашистів, вони повернули назад. Кілька підбитих бомбардувальників з чорними шлейфами диму стрімко падали.
Колька навіть не чув, як мати тремтячим голосом кликала його в притулок.
— Що ж ти, хлопче, в укриття не ховаєшся? — пролунав над вухом знайомий голос.
Колька зустрівся зі строгими очима директора школи. Не сторопів:
— Звідси все видно, як на долоні, а в притулок одні бабусі — при кожному вибуху охають та хрестяться.
— Не боїшся? — запитав директор.
— Мені б зенітний кулемет, я б їм показав. Бачили, як наші яструбки тільки що немчуру розмітали?
— Ти з якої школи?
— Так з вашої, четвертої. Хіба не пам’ятаєте Миколи Букіна? Ви ж мене цієї весни в свій кабінет викликали…
— За те, що в п’ятому «А» урок зірвав?
— Та це не я. Просто не хотів видавати товариша.
— Ну ось що, Микола Букін, поки ми з тобою говорили — і вечір став ближче. А німці і вночі бомблять. Так ось: зенітного кулемета у мене немає, зате рукавиці і довгі щипці можу видати.
— А що з ними робити? — здивувався Колька.
— Скидати з дахів запальні бомби. Згоден?
— Ще й як!
— Обійди однокласників, підбери з них, хто посмів, і, як стемніє, разом приходьте в райком комсомолу.
Вночі було два нальоту. Колькина команда — десять шестикласників — разом з дорослими пильно стежила за небом. Надівши рукавиці і озброївшись щипцями, піонери спритно розправлялися з «запальничками». Відсипалися днем. Так пройшла наступна ніч, і ще одна, і ще.
Десятки запалювальних бомб знешкодила Колькина команда, десятки будівель вона врятувала від пожеж. Сам Колька скинув з дахів п’ятнадцять запальничок.
Від імені райкому комсомолу директор школи подякував піонерів за допомогу дорослим під час нічних бомбардувань і кожному вручив подарунок. Кольку дістався новенький шкільний портфель.
Фронт все ближче підходив до Курська. А незабаром Колька зник з міста.