Команда “Канада” в концтаборі | Історичний документ

Канадою в таборі називали команду з прибирання. Ув’язнені з цієї команди сортували і вантажили на платформі речі новоприбулих в’язнів.

У Канаді працювали виключно євреї (чоловіки, жінки). Капо призначалися тільки з німців.

Ця команда була створена в Освенцімі I влітку 1942 року. В денній зміні команди працювало 100 осіб, у нічний — 50, крім того, в Освенцим з Біркенау прибувало ще 100 жінок для роботи у денну зміну і 100 для роботи в нічну. Так було до кінця 1942 року. У січні 1943 року чоловіків з Канади перевели в Біркенау, в блок № 16 табору В1в. Склад команди збільшили, так як зросла кількість прибуваючих ешелонів. Тепер вдень працювало 420 чоловіків та 200 жінок, а вночі—150 чоловіків та 200 жінок.

Влітку 1944 року склад речей, привезених в табір новачками, був переведений у табір Bllg, який називали складом речей. Там розміщувалася також і вся команда Канада.

В Освенцімі I Канада працювала в невеликому таборі, оточеному колючим дротом і складається з одного цегляного і п’яти дерев’яних блоків. Крім того, в таборі були ще одна будова: камера для дезінфекції речей. Весь багаж новоприбулих ув’язнених складався в ці блоки, іноді речей було так багато, що вони залишалися лежати на вулиці.

Укладених з команди Канада побоями примушували до роботи, але вони всіляко саботували виконання своїх обов’язків. Так, дуже часто різні речі, наприклад білизна, взуття, ліки та інші, призначені для відправки в Німеччину, цілими тижнями лежали під дощем, так що незабаром ставали непридатними.

Одного разу, коли укладений з команди Канада сказав есесівцю, що таке ставлення до речей завдає величезної шкоди Німеччини, той відповів: «Це неважливо. Головне що ми знищимо всіх євреїв».

На п’ятому році війни, коли народи всієї Європи потерпали від нестачі найнеобхідніших речей і продовольства, в Біркенау були зібрані цілі вагони продуктів, одягу, білизни і ліків. Частково ці речі розбиралися укладених з команди Канада, основна ж маса їх псувалася на складах або посилалася в Німеччину.

Команда Канада в концтаборі | Історичний документ

За роботою команди стежили есесівці, як правило, п’яні, так як в руки до них потрапляли всі спиртні напої, які привозили ув’язненими. Кілька разів ці есесівці самі каралися табірним гестапо за те, що крали цінні речі. Укладених з команди Канада обшукували особливо суворо. При вході до табору їх змушували роздягатися догола. І тим не менше це не допомагало. В’язні завжди знаходили спосіб проносити в табір цінні речі, головним чином ліки.

Есесівці, не мають відношення до роботи команди Канада, іноді нічого не знали про походження речей, що надходять з цієї команди.

Був випадок, коли есесівський офіцер, який брав ешелон з речами для Берліна і запитує, звідки ці речі, отримав відповідь: «Усе це зроблено ув’язненими, які працюють в таборі».

«Канада» була джерелом, де інші ув’язнені намагалися отримати найнеобхідніші речі. Так, коли в’язні готувалися до втечі, то дістали в команді Канада гроші, одяг, білизна, компаси, біноклі, чеські документи. У в’язнів Канади вдалося придбати фотографічне обладнання. Це допомогло членам таємної організації в таборі зробити кілька знімків, які закарбували момент відбору укладених для відправки в газові камери. Через партизанів вони переправили фотографії за кордон. Багатьом ув’язненим з команди Канада така допомога товаришам коштувала життя. Вони були схоплені при спробі винести зі складу цінні речі та ліки.

Але серед «канадців» було чимало і темних особистостей. Вони думали тільки про порятунок свого життя і збагаченні, прагнули за золото і гроші повернути собі свободу.

В блок, в якому жили «канадці», речі можна було пронести досить вільно. Цей барак нагадував базар. Там можна було купити все: шовкова білизна, одеколон, дороге мило, хутра, взуття, запальнички, ножі і ще багато іншого. І ніякі обшуки не заважали майстрам контрабанди проносити речі в табір. Очевидно тільки в Біркенау міг відбутися такий випадок: капо з загону Канада підкупив всю есесівську охорону біля воріт табору.

Цей капо був типовим табірним «героєм», умів підкупити кожного, роздаючи хабарі наліво і направо. Однак його, як і інших капо з цього загону, одного разу застали на місці злочину і розстріляли.

Робота укладених з команди Канада була важкою, особливо під час приймання нових ешелонів, які прибувають в Освенцим. Новачки, побачивши людей у смугастій тюремній одязі, завжди намагалися від них дізнатися, куди вони, власне, попали і що їм доведеться робити.

Рудольф Врба, укладений № 44070, розповідає про це: «Мені пригадується одна холодна січнева ніч 1943 року. Вона врізалася в мою пам’ять тому, що тоді прибув ешелон з людьми з Терезіна. З ешелону вилазили люди з дітьми. Їм і в голову не приходило, куди вони потрапили. Західна сторона неба була освітлена. Біркенау вітав новачків. Як і завжди, за кілька годин до прибуття нового ешелону в крематоріях растапливались печі. Язики полум’я виривалися в небо. А люди, які прибувають в Освенцим, і не знали, що ці язики полум’я призначені для них… Зате про це знали в’язні, що брали нові ешелони.

Недалеко стояла жінка, вона тримала за руку шестирічної дитини. Бідна жінка була змучена довгою дорогою. По шосе пройшов автомобіль з Червоним Хрестом.

Побачивши його, жінка з полегшенням сказала дитині: «Слава богу, тут є Червоний Хрест».

Ці слова почув один з членів нашої команди. Він не втримався і сказав жінці: «Машина везе газ! Вогонь, що виривається з тих труб, через годину спалить і вас…».

В цей час наша команда готувалася до повернення в табір. Есесівець підкликав до себе провинився ув’язненого, а потім наказав побити його бамбуковими палицями. Есесівці били його з насолодою, намагаючись не завдавати смертельних ударів, щоб він помирав, як можна довше… А ми всі повинні були спостерігати за цією екзекуцією. Коли нещасного в’язня замучили до смерті, есесівський офіцер сказав нам, що він був покараний за поширення паніки серед новачків і так буде покараний кожен, хто почне розмовляти з людьми, що прибувають ешелонів.

Після цього ніхто з нас вже не ризикував що-небудь пояснювати новачкам. Есесівці ще більш суворо стежили за нами. Навіть якщо б нам вдалося як-небудь розповісти новачкам про долю, яка чекає їх, вони все одно б не повірили. Нам було ясно, що ніяка спроба домовитися з ними не може змінити процесу масового знищення людей».

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам