Участь солдат і офіцерів італійської армії в грецькому і югославському партизанському русі — симптоматичний факт. Рясно пролита кров і жертви, принесені пізніше у спільній боротьбі проти фашистських загарбників, в значній мірі спокутували ганьба навали орд Муссоліні на ці країни в 1940-1941 роках та їх окупацію.
Дрібні регулярні італійські частини спільно з югославськими та грецькими партизанами, а також і самостійно брали участь у боях проти гітлерівців. У донесеннях частин вермахту згадується про спільні дії італійців з «комуністичними бандами». (Так, наприклад, 18 листопада 1943 року під Спилі і Витоком італійці взяли участь у боях проти 100-ї гірськострілецької і 297-ї піхотної дивізій, що входять до складу XXI гірськострілецького корпусу.) Гітлерівці часто називають б’ються італійців «бандитами» (термін, повсюдно прийнятий у фашистській офіційної термінології для позначення партизанів і патріотів). У донесенні 189-ї резервної дивізії (LIX корпус) вказується, наприклад, що в околицях р. Дервента вона атакувала 400 «бандитів» в італійській військовій формі.
Незважаючи на те, що італійці воювали у військовому обмундируванні, що повністю відповідає вимогам міжнародного права (у разі взяття їх у полон вони вважаються комбатантами), доля італійських військовополонених, що потрапили в руки гітлерівців зі зброєю в руках, була незмінною і страшною: негайний розстріл. У першу чергу це відноситься до офіцерів. Ось кілька фактів.
Під час нападу на колону німецьких автомашин на о. Родос були захоплені в полон і розстріляні 4 італійця. Цю страту зробили солдати військової частини, що входить до складу групи армій «Е».
У донесенні полку «Бранденбург» (LX1X корпус, 2-а танкова армія) від 18 листопада 1943 року зазначалося: «Розстріляні 3 полонених італійських офіцера» (донесення від 16/XI 1943).
У донесенні 297-ї піхотної дивізії (2-а танкова армія) від 26 листопада 1943 року читаємо: «Під час прочісування території на північний захід від р. Добра розстріляно 16 комуністів і взято в полон 30 італійців. Щодо 8 італійських офіцерів здійснені відповідні заходи».
Наведений вище перелік випадків вбивства солдатів і офіцерів італійської армії не є повним, а цифри — остаточними. Після захоплення Кефаллинии і розстрілу гітлерівцями генерала Гандіні разом з його штабом генерал Ланц (у своєму рапорті про хід цієї «операції») повідомляє про власні втрати: близько 80-100 осіб, а втрати італійців— 600 убитих і розстріляних». Зрозуміло, важко визначити точно, скільки жертв припадає на кожен з цих двох способів» винищення полонених.
На нараді міністрів закордонних справ трьох держав у Москві (19-30 жовтня 1943 року) була прийнята Декларація урядів Радянського Союзу, США і Великобританії про відповідальність гітлерівців за здійснювані звірства, яка, зокрема, стала основою укладеного в Лондоні 8 серпня 1945 року угоди про створення Міжнародного воєнного трибуналу для покарання головних військових злочинців європейських країн осі.
Серед численних злочинів, скоєних гітлерівцями, у цій Декларації були вказані також і «масові розстріли італійських офіцерів». Московська декларація попереджала, що німецькі солдати та офіцери, а також члени нацистської партії будуть (після перемоги союзників) засуджені і покарані за скоєні ними військові злочини, за попрання законів і звичаїв війни, зокрема щодо італійських офіцерів і солдатів.
Десятки тисяч італійських солдатів і офіцерів, які не побажали перейти на бік Гітлера, а також тисячі уцілілих солдатів і офіцерів з «збунтувалися» дивізій були відправлені у фашистську неволю в якості так званих «інтернованих». Перекинуті на Схід, голодні й упосліджені, вони були примушені вчорашніми союзниками до виснажливому праці, зокрема у військовій промисловості. Вони «жили» і масами гинули в таборах для військовополонених також у польському «генерал-губернаторстві».