Михайло Олександрович Черкаський походив з князівського роду. А сам рід склався в Росії у другій половині XVI століття і складався переважно із надходили на російську службу правителів Кабарди — нащадків Идара-мурзи.
Прізвище роду походить від розповсюдженої в середні століття найменування північно-кавказьких адигейських племен — черкесів. Черкасці увійшли у правлячу верхівку країни, що прийняли християнство.
В XVI-XIX століттях найбільш відомими були Михайло Темрюкович (до хрещення Салтанкул) і Михайло Алегукович (Олександрович).
Михайло Темрюкович Черкаський
Михайло Темрюкович по черзі займав посади стольника при дворі царя, воєводи у Великому Новгороді, Казані. Разом з російським військом під командою Р. Ромодановського ходив проти турків і кримських татар.
В січні 1664 року польський король Ян Казимир рушив свої війська на північ до російських кордонів. Завдання у нього була одна — спробувати з’єднатися з литовським гетьманом Сапєгою і продовжити боротьбу з Іваном Брюховецьким, новим українським гетьманом, орієнтувалися на союз з Росією. Але Росія вирішила допомогти гетьману і двинула навперейми Яну Казимиру свої війська.
До Брянську вивів свої полки воєвода Барятинський, трохи пізніше сюди ж прибули військові угруповання путивльського воєводи Куракіна і «великого воєводи» князя Черкаського.
З’єднання поляків і литовців не відбулося, а у фортеці Глухово війська Яна Казимира і зовсім були розбиті. Росіянам дістався обоз і гармати польського війська.
Михайло Олександрович Черкаський
Михайло Олександрович Черкаський командував військами і під час Чигиринських походів 1677 -1678 років.
У січні 1679 року в Москву прийшла звістка, що навесні султан і великий візир збираються в похід на Київ. За «розпису» Розрядного наказу в розпорядження «великого воєводи» Михайла Черкаського було виділено сто тридцять тисяч «ратних людей», з них сімдесят одна тисяча кінноти і сорок дві тисячі піхоти.
Полиці Черкаського швидко виїхали за кордон Росії, зосередилися в Переяславі, Києві, Путивлі, Сумах і були готові зустріти супротивника. Але турецький султан на новий похід не зважився.
У травні 1679 року з турками почалися переговори про межі Російської держави на півдні і закінчилися лише в 1681 році.
Князь Черкаський брав участь у Кримських походах під керівництвом В. о. Голіцина. Походи були невдалими, але репресій щодо воєначальників А. С. Шеїна, Б. П. Шереметєва і М. А. Черкаського не було. Більш того, в 1693 році Черкаський в свиті імператора Петра I їздив в Архангельськ.
Пристрасно який для Росії виходи до морів, Петро I зробив у 1695 році Азовський похід, намагаючись відвоювати у турків вихід до Азовського і Чорного морів. Похід виявився невдалим, оскільки Петро не зміг забезпечити блокування Азова з моря. До того ж брали участь у поході воєводи були наділені рівними правами, і це вносило у військові дії недисциплінованість і плутанину.
Але треба віддати належне Петру — він врахував досвід. І ввів у військах єдиноначальність, вирішивши призначити на час нового походу генералісимуса.
На військовій раді, обговорюючи план другого Азовського походу, генералісимусом був призначений князь Михайло Олександрович Черкаський. Передбачив Петро і необхідність заміни — в разі хвороби Черкаського його місце повинен був зайняти воєвода і боярин А. С. Шеїн.
Вибір кандидатури Черкаського був не випадковий. Князь був старшим за інших по чину, і за віком.
Черкаський почав підготовку до другого Азовського походу, але хвороба завадила йому закінчити. Продовжив готувати російські війська вже А. С. Шеїн.
Залишок свого життя М. А. Черкаський прослужив при царському дворі. Помер він у першій чверті XVIII століття.