І до чого ж кмітливий народ ці кулеметники Другої світової. Інколи просто диву даєшся. В нашій дивізії, наприклад, стався нещодавно абсолютно дивовижний випадок. У розпал бою міна потрапила під катки «максима». Кулемет, загалом, не зашкодило, а катки — вщент. Погано, ой, як погано. Змінити катки начебто і нескладно. А де їх взяти? Майстерня далеченько. Та й позиції залишити не можна — бій іде.
— Як воювати будемо? — запитав другий номер боєць Шустиков у першого номера сержанта Онищенко.
Зажурився, було, і сержант. Німець насідає. Кулемет мовчати не може. Думав, думав і надумав:
— Ставай, — сказав, — Шустиков на карачки. Ковзанки мі послужиш.
Поклав йому на спину тіло кулемета. Міцно приторочил поясними ременями і застрочив. Штовхне Шустікова в зад, подавайся, мовляв, вперед. Чіпатиме за ліву ногу, подавайся вліво. За правий — праворуч. Загалом, вийшло непогано. Випадок цей довго служив предметом веселих пересудів в окопах. Не залишився без уваги і командування. Обидва кулеметника отримали медалі «3а бойові заслуги».