Серце обливалося кров’ю при вигляді полів з неприбраними хлібами, овочевих плантацій та садів. Ми що могли — збирали. Кавуни допомагали поповнювати організм вітамінами, яких так не вистачало на Волхові. З пшениці варили кашу.
А німець тим часом приймала всі нові спроби скинути нас в Дон. Вогневий взвод 7-ї батареї під командуванням гвардії старшого лейтенанта Каракунова був поставлений на пряму наводку на підступах до переправи.
Харчування, боєприпаси і пошту доставляли з настанням темряви. Приползешь, бувало, до Івана, запитаєш; як справи, а у нього завжди одна відповідь: «Так нормально, тільки от на ніс пронос». Ніколи не падав духом.
Важко було спочатку орієнтуватися по карті в степу. Звикли до лісах та болотах, а тут кургани.
Тільки зіскочив з коня, підбігають Пашка Лопатин, Ветитнев, Лушин, Давидов. «Де був, — питають, — ми по всіх НП та ВП дзвонимо, всюди говорять, що вже поїхав». Нічого особливого, кажу, кінь втомився».