Ескадрильї Кожедуба довелося провести не зовсім звичайний повітряний бій. Німці почали випускати свої бомбардувальники в погану погоду, при обмеженій видимості і сильної хмарності.
На перших порах їм вдавалося прориватися до намічених цілей, бомбити їх. Наші льотчики вирішили провчити гітлерівців. І ось, коли в черговий похмурий день радіолокаційні станції засікли наближення до фронту групи бомбардувальників противника, ескадрилья Кожедуба піднялася в повітря.
Потужний шар суцільної хмарності з рідкісними «вікнами» сприяв задумом ворога. Відшукати його літаки в таку погоду нелегко. Намічаючи план дій, Кожедуб припустив, що гітлерівці найімовірніше будуть маскуватися за хмарами до самого останнього моменту, а бомбити мета спробують раптово вискочивши з-за хмар.
Перехопити їх під хмарами, — міркував він, — буде не важко, але толку мало. При перших же наших атаках «юнкерси» знову підуть за хмари. І командир знайшов потрібне рішення. Він розділив ескадрилью на дві групи.
Внизу, під хмарами, залишив четвірку «Лавочкиных», а інших забрав за хмари. Там і відбулася зустріч винищувачів з «юнкерсами». Двадцять пикировщиков кільватерним ладом тяглися над пишною, клубящейся хмарністю.
Несподіваною атакою зверху радянським винищувачам вдалося відразу в декількох місцях розірвати бойовий порядок ворожих літаків. Від точного вогню Кожедуба загорівся флагманський «юнкерес».
Кілька бомбардувальників збили інші льотчики. І тоді сталося те, що й передбачав командир ескадрильї: гітлерівці кинулися під хмари. Але там, де вони сподівалися знайти порятунок, їх чекав прицільний вогонь «Лавочкиных» нижнього ярусу. Фашисти виявилися, що називається, між двох вогнів
В одному з боїв напарник Кожедуба, захоплений переслідуванням противника, відірвався від свого командира. Кожедуб залишився один. Мабуть, за ним пильно стежили, тому що в той же момент чотири «Фокке-Вульф-190» кинулися до радянського винищувача.
Але Кожедуб, відповідаючи однієї вогневої чергою на кілька ворожих, зібравши все своє льотне майстерність, став пілотувати так стрімко і рвучко, що гітлерівці не витримали темпу сутички.
Це був неймовірний за напруженням і блискучі за майстерністю бій. Кожедуб виграв його зброєю вчиненого пілотажу.
Того ж вечора, почувши про цю сутичці з ворогом, в полк приїхав кореспондент фронтової газети. Кожедуб, що зробив за день кілька бойових вильотів, вже міцно спав. Тоді журналіст звернувся до командира полку:
— Якими якостями повинен володіти винищувач, щоб зробити те, що вдалося сьогодні Кожедубу? — Якостями Івана Кожедуба, — відповів командир.