Іван — наймолодший у сім’ї українського бідняка-хлібороба Микити Кожедуба — народився в 1920 році, в ту пору, коли ще палахкотіли пожежі боїв з білогвардійцями й іноземними інтервентами.
До війни
Поступово перетворювалася життя, з’явилося багато нового, до чого нестримно прагнуло серце сільського хлопчиська. Почавши ходити в школу і ставши піонером, він захоплювався плаванням, лижами, ковзанами, гирями; ріс здорованем, не боїться ні холоду, ні спеки.
Після закінчення технікуму до початку 1940 року Кожедуб став курсантом Чугуївської школи пілотів. На перших порах інструктор знаходив, що новий учльот, мабуть, трохи повільний.
Він першим з усієї групи допускається до самостійного польоту на навчально-тренувальній машині. А потім навчання на бойовому літаку. Льотне училище Іван Кожедуб закінчує в числі кращих, і його залишають інструктором. Це — висока честь для молодого пілота, визнання його здібностей.
Перший бій на фронті
Івану Кожедубу дістався літак № 75. На фюзеляжі, поблескивавшем свіжою фарбою, як і на інших машинах полку, алела напис: «Імені Валерія Чкалова», — вони були побудовані на трудові заощадження волжан.
Але не відразу після прибуття на польовий аеродром, що знаходився неподалік від лінії фронту, довелося вступити в повітряні бої.
— Придивись спочатку, а не то відразу в кашу потрапиш, — сказав Кожедубу командир полку і тут же додав: — Будь до всього готовий.
Попередження виявилося не зайвим. Через деякий час, літаючи в районі аеродрому, молодий фронтовик отримав перше бойове хрещення. Воно було невдалим.
Пілотуючи свій «Лавочкін» в зоні, Кожедуб побачив, що на аеродром налетіла зграя фашистських Мессершміттів.
Не роздумуючи, кинувся в атаку.
Здавалося, можна легко збити щонайменше дві-три ворожі машини. Захоплений атакою, Кожедуб не помітив, що з хвоста його машину атакують «мессершмітти» групи прикриття.
Та тут ще навколо «Лавочкіна» почали рватися снаряди своїх зеніток. Словом, літак отримав пошкодження, і замість повітряного бою Кожедубу довелося піти на посадку.
Гіркий урок! Було соромно перед командиром і однополчанами, але ще більш соромно перед самим собою.
І хоча Кожедуб довго і старанно готувався до повітряних боїв, цей перший прикрий досвід змусив його ще серйозніше подивитися на майстерність льотчика-винищувача. Він зрозумів, що помилка в бою подібна смерті: і зволікати не можна, і гарячкувати небезпечно.
Побоявся підійти до Покрышкину
Всю весну 1944 року за Дністром, над Прутом, в районі Ясс, йшли запеклі бої з гітлерівською авіацією. Під час цих боїв одного разу, для того щоб перечекати насувалася грозу, на аеродром, де базувалася ескадрилья Івана Кожедуба, приземлилася група літаків Олександра Покришкіна.
Кожедуб ще здалеку впізнав Покришкіна, щось діловито пояснював своїм льотчикам. Дуже хотілося поговорити з відомим радянським асом, про бойові успіхи якого багато писали газети, але якесь відчуття незручності змусило Кожедуба втриматися і не підійти разом з іншими до прилетів. А тим часом льотчики Покришкіна розійшлися по літакам і незабаром піднялися в повітря. Так і не зустрілися, і не поговорили вони тоді один з одним.
Літак, подарований колгоспником
Іван Кожедуб літав на новому «лавочкине», побудованому на особисті заощадження шістдесятирічного бджоляра колгоспу «Більшовик». Цю машину в першотравневі дні 1944 року Івану Кожедубу урочисто вручили на прифронтовому аеродромі. На її бортах червоними літерами було написано «Від колгоспника Конєва Василя Вікторовича». Подарунок колгоспника-патріота до глибини душі зворушив Івана Кожедуба. На наступний же день, вилетівши в бій на цій машині, він здобув ще одну перемогу.
Перехитрив німецьку авіацію
Як-то раз, коли Кожедуб на чолі ескадрильї ніс патрульну службу над лінією фронту, з’явилася зграя «мессершміттів». Німці трималися таким чином, що складалося враження, ніби вони ось-ось почнуть штурмувати наші війська.
Це було незвично, бо поблизу розташовувалися їх аеродроми, на яких перебувало чимало бомбардувальників. Ще подозрительнее здалося Кожедубу те, що над лінією фронту «мессершмітти» розділилися на дві групи.
Одна з них вступила в бій з,Лавочкиными”, але вела його з явним наміром відтягнути наших льотчиків в бік від району патрулювання. Інші ж «мессершмітти» зайняли вичікувальну позицію.
Як і припускав Кожедуб, з південно-заходу до вогнища повітряного бою стали підходити фашистські бомбардувальники. Вони летіли, впевнені в тому, що першій групі «мессершміттів» вдалося відвернути на себе увагу радянських винищувачів.
Але Кожедуб точним маневром зумів випередити ворога. Швидко відірвавшись від «мессершміттів», він всією ескадрильєю обрушився на «юнкерси» . Удар виявився раптовим, приголомшуючим. До місця сутички приспіла ще одна група наших «Яковлєвих».
Ескадрилья Кожедуба прийняла на себе ворожих винищувачів, а «Яковлеви» обрушилися на «юнкерси».
Вільний мисливець
У серпні 1944 року капітан Кожедуб з’явився на польовому аеродромі, розташованому всього в двох десятках кілометрів від багатоводної Ріки. На сусідньому, 3-му Прибалтійському фронті в ці дні з’явилася група добірних німецьких винищувачів. Загону льотчиків-гвардійців було поставлено завдання: «вільної полюванням» допомогти сусідам у боротьбі з гітлерівськими пілотами.
Друга світова війна підходила до кінця. Тепер війська фронту вели бої вже за Віслою, наближалися до Одеру. Слідуючи за ними, гвардійський полк перелітав з одного аеродрому на інший.
Під Познанню, в дні розгрому оточеного угруповання німців, Кожедубу і його льотчикам довелося розміщуватися в будинку, що належав Фокке—Вульфа — конструктору тих фашистських літаків, з якими вони не раз зустрічалися в повітряних боях.
Гвардійці довго дивилися на великий авіаційний завод, ще зовсім недавно випускав бойові машини. Зараз він був виведений з ладу.