Новітню історію Іспанії відкриває революційний підйом 1917-1923 років, в ході якого возниклаНовейшую історію Іспанії відкриває революційний підйом 1917-1923 років, під час якої виникла Компартія. Однак у 1923 році була встановлена фашистська диктатура генерала Прімо де Рівери. Вона гнітила іспанців протягом семи років і була повалена в розпал економічної кризи верхівковим переворотом 1930 року. Лише в 1931 році відбулася буржуазно-демократична революція, що покінчила з монархією Бурбонів і проголосила республіку. Наступні революційні перетворення виявилися неглибокими й майже не торкнулися могутності католицької церкви, не послабили гостроти національного питання (з 24 млн населення 7 млн становили каталонці, галісійці і баски, вимагали автономії) і не знищили самої головної причини відсталості Іспанії — поміщицького землеволодіння.
З 1933 року почали з’являтися фашистські об’єднання, які сприяли встановленню терористичного режиму — «чорного дворіччя» 1933-1935 років. Все це виявило нездатність буржуазії забезпечити прогресивний розвиток країни. Необхідна була нова сила, яка встановила б справжню демократію в Іспанії. Такою силою став Народний фронт.
Створення Народного фронту
Ще в травні 1934 року Компартія звернулася з листом до Соціалістичної партії та профспілок, закликаючи створити єдиний фронт для відсічі фашизму. Виявилася стихійна тяга до єдності на місцях. Вирішальним поштовхом з’явилися астурійські події в жовтні 1934 року. Вони відбувалися на тлі загального страйку (близько 1 млн учасників), яка супроводжувалася збройними конфліктами по всій країні. У вугільному районі Астурії гірники захопили центр провінції — місто Овієдо, організували Червону гвардію, ревкоми, які взяли на себе всі функції управління. П’ятнадцять днів влада в Овієдо перебувала в руках робітничих. Компартія повністю підтримала повстання, хоча й усвідомлювала його непідготовленість: вона залишалася з масами. Уряд кинув в Астурія піхотні полки, артилерію, авіацію, марокканські загони. 5000 чоловік було вбито 30 тисяч кинуто до в’язниці. Пішли жорстокі тортури, смертні вироки, змушувало згадувати інквізицію. Однак астурійські події стали тим бойовим хрещенням, яке позначило поворот до Народного фронту.
В ході астурійських подій, незважаючи на жорстокий терор, всюди в Іспанії стали створюватися спільні комітети демократичних організацій. Виникла сама широка, наймасовіша за всю історію Іспанії політична організація, що об’єднує робітників, селян, міську дрібну і середню буржуазію, інтелігенцію.
Народний фронт переміг на виборах у парламент у лютому 1936 року завдяки своїй програмі: 437 місць він отримав 268.
Національно-революційна війна
Проте менш ніж через півроку проти Народного фронту було піднято фашистський заколот. 18 липня 1936 року по сигналу радіостанції р. Сеути «Над усією Іспанією безхмарне небо» в іспанському Марокко, а незабаром і в різних пунктах самій Іспанії виступила значна частина армії, керована реакційним офицерством на чолі з генералом Франко. Заколот був підготовлений з допомогою німецького та італійського фашизму. Почалася громадянська війна 1936-1939 років.
Повстанцям не вдалося здобути швидку перемогу, як вони планували (повідомлялося, що один з генералів збирався в’їхати в Мадрид на білому коні в найближчі дні, заготовивши коротку промову: «Я тут!»). Всюди вони зустріли запеклий опір і оволоділи лише деякими районами. Героїчною була 30-місячна оборона Мадрида, керована компартією. Хосе Діас, Долорес Ібаррурі і інші члени ЦК компартії організували будівництво барикад, риття окопів, формування збройних загонів, один за іншим прямували на фронт. Прагнення дати відсіч фашизму запалило всіх. За зброю бралися письменники, вчені, студенти, раніше не тримали в руках револьвера, тореадори вчилися метати гранати. Не маючи перший час танків, літаків, резервів, під безперервним бомбардуванням вони вистояли. Більш того, в січні-березні 1937 року на північ від Мадрида почалося контрнаступ урядових військ, що закінчився великою перемогою під Гвадалахарой.
Демократичні перетворення в республіканській Іспанії
В ході громадянської війни відбувалися глибокі революційні зміни у соціальному і політичному устрої республіки. Натхненниками цих змін були передусім комуністи, які, хоча й не становили більшості в уряді, очолюваному соціалістами, були ініціативним і самовідданою авангардом. Компартія керувала військовими діями і створила знаменитий 5-й полк, який став взірцем дисципліни і політичної свідомості, який виріс потім у дивізію і дав таких прославлених полководців, як Лістер, Модесто та ін.
Муссоліні. Особливо трагічним епізодом інтервенції було руйнування німецькою авіацією мирного міста Герніка, відображена пізніше в знаменитій картині Пікассо, із загостреною виразністю демонстрував протест проти страхіть війни.
Фашистські суду займалися цим піратством на Середземному морі, топлячи кораблі, що йшли з вантажами для Іспанської республіки. Фашистська Португалія стала притулком для всіх іспанських контрреволюціонерів і центром шпигунства.
Ганебною сторінкою історії західних країн була поведінка буржуазно-демократичних урядів, які оголосили політику «невтручання» в іспанські справи. З ініціативи Англії і Франції був створений міжнародний Комітет з невтручання. «Невтручання» Англії і Франції, «нейтралітет» США звелися до заборони забезпечувати зброєю уряд Народного фронту, тоді як Франко отримував досить озброєння від фашистських країн. У результаті до кінця 1938 року співвідношення сил республіканців і заколотників літакам було 1:15, по танках — 1:35, по артилерії — 1:30.
На противагу політиці капіталістичних урядів допомогу законному уряду Іспанії надавали СРСР і міжнародні демократичні сили. Радянський уряд, запрошену брати участь в Комітеті з невтручання, використовувало його як трибуну для викриття позиції західних держав. Радянський Союз допомагав Іспанській республіці зброєю і продовольством. Він домігся прийняття заходів проти піратства на Середземному морі. По всіх містах і селах СРСР проходили мітинги солідарності з Іспанією. Багато іспанські діти знайшли притулок від війни в Радянській країні.
Прикладом безкорисливого пролетарського інтернаціоналізму став рух добровольців, які прибули в Іспанію з 54 країн світу. Інтернаціоналісти формували батальйони і бригади — імені Тельмана, Гарібальді, Домбровського, Лінкольна та ін., які героїчно билися проти фашистів. Серед них були і радянські інтернаціоналісти — полководці Р. Я. Малиновський, К. А. Мерецков, І. в. Батів, льотчики А. К. Сєров, Я. В. Смушкевіч та ін.
Однак інтервенція і «невтручання» зіграли на руку фашистам. У другій половині 1937 року повстанцям вдалося захопити важливі райони країни і хоча республіканці провели успішні 3-місячні бої на Ебро влітку 1938 року фашистам вдалося прорватися до моря, розрізати територію республіки на дві частини і захопити Барселону. У березні 1939 року припав Мадрид. Жителі і залишки республіканців втік до Франції, режим генерала Франко переміг.
Незважаючи на поразку Народного фронту, іспанські події 1936-1939 років мали величезне міжнародне значення. Це було перше в світі відкрите зіткнення демократичних сил з фашизмом, і з нього були витягнуті уроки. Справу, розпочату іспанським народом, було завершено в ході Вітчизняної війни 1941-1945 років.