Ось так склалися бойові справи у Михайла Трохимовича Зоріна — кавалериста 10-ї застави. Звернемося до його спогадами: «У суботу, ввечері, як звичайно, для особового складу демонструвалася кінокартина. Перед сеансом виступив з бесідою заступник начальника нашої школи молодшого начальницького складу по політчастині. Один з курсантів запитав тоді у нього: «Це вірно, що німці нам оголосили війну?»
Батальйонний комісар пояснив, що війну німці не оголошували, а порушення державного кордону почастішали, такі випадки були і сьогодні.
В перші хвилини війни за наказом начальника застави лейтенанта Дятлова доставляв на позиції набої та гранати зі складу артснабжения. Після годинного бою наші ряди зменшилися. Я теж зайняв місце в бойовому порядку застави. В 5 годин ранку гітлерівська піхота почала форсувати річку Сан. Вогнем наших кулеметів, автоматів і гвинтівок вона була відкинута.
Я перебував у клітинці управління при начальнику загону і ніс його охорону. Троє з цієї осередки були при командирі, інші троє — при комісарі. На завдання партизани ходили групами по п’ять — десять осіб. Вони порушували комунікації противника, ліквідували окремі його об’єкти, їм часто доводилося вступати в бій.
Після двох місяців боротьби в тилу ворога нас відкликали, і ми приєдналися до частин Червоної Армії».
Так склався бойовий шлях М. Т. Зоріна.