По дорозі до Іллі Балдынову і йшов з ним приєднувалися кубанці з інших полків дивізії. Тепер з ним йшло вже кілька сотень людей, піших і кінних, поранених і здорових, і він був серед них старшим.
Треба десь ставати в оборону. Але де? На якомусь рубежі? В душі росла тривога: що, якщо німецькі танки вже обійшли їх стороною? Так бувало в сорок першому.
Сутеніло. Замовкли гарматні постріли, що лунали часом звідкись здалеку. Ось уже вся степ одягнена щільною темрявою безмісячної ночі. Поглядаючи на мерехтливу картушку компаса, Балдинов продовжував вести людей на схід, до Керчі. Скоро мають бути свої. Адже не відійшли ж вони до самого моря!
Раптом попереду застукав кулемет. Всі залягли. Виявляється, ін ні, відкрили наші морські піхотинці, які тільки що закріпилися на новому рубежі. В темряві вони не одразу збагнули, що з боку противника йдуть свої.
— Ставайте разом з нами в оборону! — запропонував Балдынову командир моряків.
Всю ніч поглиблювали окопи, рили ходи сполучення. Встигнути б поки не настане день!
З першими променями сонця заговорила німецька артилерія. З заходу здалися танки, слідом за ними — сіро-зелені цінуй німецької піхоти.
Смерть встали пліч-о-пліч з чорноморцями кіннотники. Спільно, з допомогою артилеристів, чиї вогневі позиції були поруч, відбили атаку, другу, третю.
Відбили атаки і в наступні дні. Але ворог, вводячи в дію нові і нові сили, продовжував насідати. Він прорвався вже до передмість Керчі.
В одну з ночей на передову прийшов наказ: залишивши заслони дня прикриття, відходити. Почалася евакуація наших військ з півострова. Було наказано не брати з собою нічого, крім особистої зброї, все інше знищити, щоб не дісталося ворогові.
Балдинов оголосив наказ своїм бійцям.
— А як бути з кіньми? — стривожилися кіннотники.
Ховаючи очі, щоб не було помітно навернувшихся сліз, він розпорядився:
— Коней пристрелити всіх!
Біля причалів скупчилися тисячі бійців з різних частин. Всі вони поспішали зануритися на кораблі, щоб переправитися на таманський берег. А кораблів не вистачало.
Вже останній корабель віддав швартові. На нього Балдынову вдалося посадити всіх кіннотників, що ще залишалися на березі. Сам він і його помічники на борт зійти не встигли.
Останній корабель відійшов від причалу, на якому залишився командир полку і кілька осіб. З кожною секундою ширилася смуга води, що відокремлювала борт від берега. З корабля кричали:
— Товаришу майор! Стрибайте у воду, пливіть сюди! Підхопимо!
— Плавати не вмію! — крикнув Балдинов у відповідь. — Щасливо вам дістатися до Тамані!
Він дивився, як, розвернувшись, все далі і далі іде в море останній корабель, відвізши його бійців. До порту зі степу вже відійшли останні заслони. Може бути, через годину-два німці будуть тут, на причалі. Що залишається? Прийняти тут, на березі, останній бій?
Хтось торкнув його за плече. Він обернувся. Позаду стояв один із знайомих командирів-моряків:
— Не сумуй, товаришу Балдинов! — сказав моряк. — Ходімо. Людей, які з тобою, теж забирай.
Моряки провели Балдынова і його супутників туди, де біля берега стояв напоготові катер.
Незабаром і катер і корабель благополучно досягли берега таманського.
Після цього майору Балдынову недовго довелося командувати своїм полком, вірніше, тим, що від полку залишилося. Командувач Північно-Кавказьким фронтом маршал Будьонний доручив йому сформувати із залишків частин, вивезених з Керченського півострова, мотострілецьку бригаду. Завдання було терміновим: гітлерівці розгорнули наступ на Північному Кавказі, їх танкові дивізії рухалися на південь, від Дону до Краснодару і Ставрополю.
Балдинов виконав завдання раніше терміну. Бригада була сформована за дві доби і відразу ж пішла на передову.