Етимологічно слово «голокост» сходить до грецьких складовим holos (ціле) і kaustos (спалений) і використовувалося в якості опису приношення, які спалювали на жертовному вівтарі. Але з 1914 року воно набуло іншої, більш жахливий сенс: масовий геноцид майже 6 мільйонів європейських євреїв (і ще представників інших соціальних груп, наприклад циган і гомосексуалістів), вчинену німецько-фашистським режимом в період Другої світової війни.
Для антисеміта і лідера фашистів Адольфа Гітлера євреї були нижчою нацією, загрозою ззовні для чистоти німецької раси. Довгі роки фашистського правління в Німеччині, на всьому протязі яких євреї постійно піддавалися переслідуванням, остаточне рішення фюрера вилилося в подію, нині зване нами Голокостом. Під прикриттям війни в окупованій Польщі спішно були побудовані концентраційні табори – масові центри смерті.
До Голокосту: Історичний антисемітизм і прихід Гітлера до влади
Європейський антисемітизм розпочався далеко не з Адольфа Гітлера. Вперше цей термін почав використовуватись в 1870-х роках, є свідчення ворожості по відношенню до євреїв задовго до Голокосту. Згідно з давніми джерелами, ще римські влади, зруйнувавши єврейський храм в Єрусалимі, змусили євреїв покинути Палестину.
У XII–XIII століттях Просвіта намагався відродити терпимість до релігійного розмаїття, а в XIX столітті європейська монархія в особі Наполеона прийняла закон, який поклав кінець гонінь на євреїв. Тим не менш в більшості своїй антисемітські настрої в суспільстві носили скоріше расовий, ніж релігійний характер.
Навіть на початку XXI століття світ відчуває наслідки Голокосту. В останні роки швейцарські урядові та банківські установи визнали свою причетність до дій фашистів і заснували фонди для надання допомоги жертвам Голокосту та іншим жертвам порушень прав людини, геноциду або інших катастроф.
Досі важко визначити коріння вкрай жорсткого антисемітизму Гітлера. Народжений в Австрії в 1889 році, він служив в лавах німецької армії під час Першої світової війни. Як і багато антисеміти в Німеччині, він звинувачував євреїв у поразці країни в 1918 році.
Незабаром після закінчення війни Гітлер приєднався до національної німецької робітничої партії, яка пізніше сформувалася в Націонал-соціалістичну німецьку робітничу партію (NSDAP). Будучи ув’язненим у в’язницю як державний зрадник за свою безпосередню участь в Пивний путч 1923 року, Адольф написав свої знамениті мемуари, і пропагандистський тракт за сумісництвом, «Mein Kampf» («Моя боротьба»), де передрік загальноєвропейську війну, яка повинна привести «до повного знищення єврейської раси на території Німеччини».
Лідер НСДАП був одержимий ідеєю вищості «чистої» німецької раси, яку називав «арійської», і необхідністю такого поняття як «Lebensraum» – життєвого та територіального простору для розширення ареалу цієї раси. Після звільнення з в’язниці протягом десяти років Гітлер вміло використовував слабкість і неспроможність своїх політичних конкурентів, щоб підняти авторитет своєї партії від невідомості до влади.
20 січня 1933 року він був призначений канцлером Німеччини. Після смерті Президента Пауля фон Гінденбурга у 1934 році Гітлер проголосив себе «фюрером» – верховним правителем Німеччини.
Нацистська революція в Німеччині 1933-1939 роки
Дві споріднені між собою мети – расова чистота й просторова експансія (Lebensraum) – стали основою світогляду Гітлера, і з 1933 року, об’єднавшись, були рушійною силою як його зовнішньої, так і внутрішньої політики. Одними з перших хвилю нацистських переслідувань відчули на собі їх прямі політичні опоненти – комуністи (або соціал-демократи).
Перший офіційний концентраційний табір був відкритий у березні 1933 року в Дахау (недалеко від Мюнхена) і був готовий прийняти своїх перших ягнят на заклання – небажаних новому режиму комуністів. Дахау перебував під контролем Генріха Гіммлера, глави елітної нацгвардії шутцстаффеля (СС), а потім і начальника німецької поліції.
До липня 1933 року німецькі концтабори (Konzentrationslager по-німецьки, або KZ) містили близько 27 тисяч осіб. Багатолюдні нацистські мітинги і символічні акції, наприклад публічне спалення книг євреями, комуністами, лібералами та іноземцями, які мали примусовий характер, допомогли донести до людей потрібні посили від партії сили.
У 1933 році в Німеччині євреїв налічувалося близько 525 тисяч чоловік, що становило лише 1% від всього населення Німеччини. Протягом наступних шести років нацисти зробили «арианизацию» Німеччини: вони «звільнили» неарийцев від державної служби, ліквідували належать євреям підприємства і позбавили єврейських адвокатів та лікарів усіх клієнтів.
Згідно Нюрнберзькими законами (прийнятим в 1935 році), кожен громадянин Німеччини, у якого бабусі і дідусі як по материнській, так і по батьківській лінії мали єврейське походження, вважався євреєм, а тих, у кого євреями були бабусі і дідусі тільки з одного боку, позначали принизливим Mischlinge, що означало «полукровка».
За Нюрнберзькими законами євреї стали ідеальними мішенями для стигматизації (несправедливого навішування негативних соціальних ярликів) і подальших переслідувань. Кульмінацією подібного роду відносини суспільства і політичних сил стала «Кришталева ніч» («ніч розбиваються скла»): були спалені німецькі синагоги і розбиті вікна в єврейських магазинах; близько 100 євреїв були вбиті і ще тисячі заарештовано.
З 1933 по 1939 рік сотні тисяч євреїв, які все ж змогли живими покинути Німеччину, перебували в постійному страху і відчували невизначеність не тільки свого майбутнього, але і сьогодення.
Початок Війни 1939-1940 рік
У вересні 1939 року німецька армія окупувала західну половину Польщі, так розпочалася Друга світова війна. Незабаром після цього німецька поліція змусила десятки тисяч польських євреїв покинути свої будинки і оселитися в гетто, віддаючи конфісковане майно етнічним німцям (не євреїв за межами Німеччини, які ідентифікувалися як німці), німців з Рейху або польським не юдеям.
Єврейські гетто в Польщі, оточені високими стінами і колючим дротом, функціонували як полонені міста-держави, керовані єврейськими радами. Крім широко поширеною безробіття, убогості і голоду, перенаселення зробила гетто живильним середовищем для таких хвороб, як тиф.
Одночасно з окупацією восени 1939 року нацистські чиновники відібрали майже 70 тисяч корінних німців, що перебували в таких спеціалізованих установах, як психіатричні лікарні і госпіталі по догляду за інвалідами, для початку так званої програми евтаназії, яка полягала в отруєнні пацієнтів газом.
Дана програма викликала безліч протестів з боку відомих релігійних діячів Німеччини, тому Гітлер офіційно закрив її в серпні 1941 року. Все ж програма продовжувала діяти таємно, що призвело до катастрофічних наслідків: по всій Європі були вбиті 275 тисяч чоловік, які вважалися інвалідами різних ступенів. Сьогодні, коли ми можемо озирнутися назад по історичному вектору, стає очевидним, що ця програма евтаназії стала першим експериментальним досвідом на шляху до Голокосту.
Остаточне рішення Єврейського питання 1940 -1941
Протягом весни і літа 1940 року німецька армія розширила гітлерівську імперію в Європі, завоювавши Данію, Норвегію, Нідерланди, Бельгію, Люксембург і Францію. Починаючи з 1941 року євреї з усього континенту, а також сотні тисяч європейських циган, були перевезені в польські гетто.
Німецьке вторгнення в Радянський Союз у червні 1941 року ознаменувало новий рівень жорстокості у війні. Мобільні підрозділи по вбивств, звані Айнзацгрупи(Einsatzgruppen), вбили шляхом розстрілу понад 500 тисяч радянських євреїв та інших неугодних режиму в час німецької окупації.
Хоча нацисти намагалися зберегти секретність таборів, масштаби вбивства зробили це практично неможливим. Очевидці доносили повідомлення про дії фашистів у Польщі урядів союзників, які після війни піддалися жорсткій критиці за те, що вони не відреагували, або за те, що вони не оприлюднили новини про масові вбивства.
Швидше за все, така бездіяльність була зумовлена кількома чинниками. По-перше, головним чином, зосередженням союзників на перемогу у війні. По-друге, мало місце і загальне нерозуміння новин про Голокост, заперечення і невіра в те, що подібного роду звірства могли відбуватися в таких масштабах.
Тільки в Освенцімі більше 2 мільйонів чоловік були вбиті в процесі, що нагадує великомасштабну промислову операцію. У трудовому таборі працювало велика кількість ув’язнених євреїв і не євреїв; хоча тільки євреї були отруєні газом, тисячі інших нещасних померли від голоду або хвороб.
Кінець фашистського правління
Навесні 1945 року німецьке керівництво розпадалося на тлі внутрішніх розбіжностей, а Герінг і Гіммлер тим часом намагалися віддалитися від свого фюрера і захопити владу. В останньому своєму волевиявленні та політичному заповіті, продиктованому в німецькому бункері 29 квітня, Гітлер звинуватив у своїй поразці «Міжнародне єврейство і його помічників» та закликав німецьких лідерів і народ дотримуватися суворого дотримання расових розмежувань і до нещадного опору проти універсальних отруйників всіх народів» – євреїв. На наступний день він покінчив життя самогубством. Офіційна капітуляція Німеччини у Другій Світовій війні відбулася всього через тиждень, 8 травня 1945 року.
Німецькі війська почали евакуацію багатьох таборів смерті восени 1944 року, відправивши укладених під охорону, щоб відійти якомога далі від лінії фронту наближення противника. Ці так звані «марші смерті» тривали аж до німецької капітуляції, в результаті чого, за різними даними, загинуло від 250 до 375 тисяч осіб.
У своїй яка вже стала класикою книзі «Виживання в Аушвіці» італійський автор єврейського походження Прімо Леві описав свій власний стан, так само як і його товаришів-ув’язнених в Освенцімі напередодні прибуття радянських військ у табір в січні 1945 року: «Ми перебуваємо у світі смертей і привидів. Останній слід цивілізації зник і навколо нас. Робота з доведення людей до звірячої деградації, розпочата німцями в зеніті своєї слави, була доведена до кінця німцями, збожеволілими від поразки».
Наслідки Голокосту
Рани Голокосту, відомі на івриті як Шоа (Shoah), або катастрофа, гоїлися повільно. Що залишилися в живих в’язні з таборів так і не змогли повернутися додому, так як у багатьох випадках вони втратили свої сім’ї і були засуджені їх сусідами-неєвреями. В результаті в кінці 1940-х років по всій Європі переміщалося безпрецедентне число біженців, військовополонених та інших мігрантів.
У намаганні покарати винуватців Голокосту союзники організували Нюрнберзький процес 1945-1946 років, який вивів на світло всі жахливі звірства нацистів. У 1948 році все зростаючий тиск на союзні держави щодо створення суверенної батьківщини, національного осередку, для євреїв, що пережили Голокост, призвело до мандату на утворення держави Ізраїль.
Протягом наступних десятиліть прості німці боролися з гірким спадщиною Голокосту, оскільки ті, що вижили і сім’ї жертв намагалися повернути багатства і майно, конфісковане в нацистські роки.
Починаючи з 1953 року уряд Німеччини здійснювало виплати окремим євреїв і єврейського народу як спосіб визнати відповідальність німецького народу за злочини, скоєні від їх імені.