Вранці 22 вересня командир 318-ї дивізії полковник В. Ф. Гладков, який щойно прибув замість пораненого Вруцкого, націлив два стрілецьких полку на Анапу.
Батареї 796-го артполку ведуть вогонь по фашистським військам і техніці на причалах Анапи і на її околицях.
На душі було надзвичайно радісно. Нарешті сталося: німці драпают. Артилерійський полк разом з частинами дивізії успішно просувається вперед, переслідуючи ворога вогнем і колесами. Скрізь видно сліди розгрому противника: розбиті гармати, перекинуті вози, розплющені на шосе гусеницями наших танків постаті в мундирах мишачого кольору, колони полонених.
Ось на околиці міста стоять танкісти, оточивши кілька полонених німців. Серед них офіцер з залізним хрестом на шиї.
— Ну що завойовники, війна капут? — задає маленький танкіст полоненим питання і, підійшовши до німецького лейтенанту, з силою зриває залізний хрест.
— Скоро вашому Гітлеру теж буде капут! — і жбурляє хрест в траву. Німці, бліді, тремтячі, не знають, що з ними зроблять зараз танкісти: розстріляють або розчавлять танками. А танкісти, давши кожному полоненому хорошого «ляща» по шиї, відводять їх на дорогу, крикнувши супроводжуючим чергову колону полонених конвоїрам: «Приймайте нове поповнення фриців!» — йдуть до своїх машин, щоб рушити туди, де ще гуркоче бій.
До результату дня Анапа була взята. Залишки німецько-фашистських військ біжать від Анапи в бік населеного пункту Нижнє Джемете, а звідти до Благовіщенської. Ще день-два удирающих гітлерівців переслідують з боями і знищують частини 318-ї стрілецької дивізії та інші з’єднання 18-ї армії. До 25 вересня 796-й артполк зосереджується на східній і південно-східній околиці станиці Анапско-Миколаївська і після пятнадцатидневных безперервних боїв на Кубані починає приводити себе в порядок.
Частини і з’єднання 18-ї армії гнали гітлерівців до коси Тузла і до міста Тамань.
В ніч з 1 на 2 жовтня 796-й артполк здійснює зворотний марш з Благовіщенської в Анапско-Миколаївську, де і зосереджується по сусідству з іншими частинами 318-ї стрілецької дивізії, виведеними в резерв фронту відразу ж після взяття Анапи.
3 жовтня на невеликій галявині на околиці станиці Анапско-Миколаївської відбулася нарада командирів частин, їх замполітів і парторгов полків, батальйонів, дивізіонів дивізії.
— Ми з вами всі разом зустрічаємося вперше, — почав командир дивізії В. Ф. Гладков. — Я не збираюся ламати або хоча б переглядати ваші усталені порядки й традиції. У частинах дивізії багато хорошого, бойового. Вимагаю від вас одного: підтримувати міцну дисципліну серед особового складу, підвести підсумки проведених боїв, готувати воїнів до нових битв проти гітлерівців.
Він ще кілька хвилин говорив про завдання, які зараз стоять перед нами, потім дав вказівку: 8 жовтня урочисто відсвяткувати взяття Новоросійська і звільнення Кубані.
8 жовтня о 12.00 вручили нагороди великій групі особового складу, а о 14.00 того ж дня полк під командуванням підполковника М. І. Стрункина взяв участь у дивизионном стройовому огляді і в параді на честь здобутих перемог під Новоросійськом і на Кубані. Потім у спеціально обладнаному місці відбувся урочистий обід дивізії.
Від артилеристів на цьому обіді виступив заступник командира 1-го дивізіону по політчастині капітан А. В. Кабанів:
«… Герої штурму Новоросійська і прориву «Блакитної лінії», — говорив він, — вписали в історію битви за Кавказ нову яскраву сторінку. Ми прорвали бар’єр німців на Тамані. Ні море, ні плавні, ні широкі лимани, ні круті гори, за якими в траншеях і дотах, прикритих мінними полями і дротяними загородженнями, розраховували відсидітися гітлерівці, не врятували їх від нищівних ударів наших піхотинців, артилеристів, моряків, льотчиків.
Товариші! Попереду ще чекають важкі бої. Сильніші удари по німецько-фашистських розбійників. Цим самим прискоримо годину бажаної перемоги.
Хай живуть воїни-новороссійци!»
Відсвяткували перемогу під Новоросійськом і на Кубані радісно й урочисто.
Бої на Тамані тривали. Ще до прориву «Блакитної лінії» в районі Новоросійська в німецьких штабах створили два плану: «Кримгильда» (планомірний, протягом 12 тижнів, відхід з позицій до Керченській протоці та переправа Крим) і «Брунгільда» (нагальна евакуація, по суті втеча).
Планомірного відходу на Тамань у німців не вийшло, і в дію вступив план «Брунгільда», в якому говорилося, що заради прикриття відходу в Крим потрібні оборонні споруди і слід «нещадне — без удаваної м’якості — використання з цією метою цивільного населення, в тому числі жіночих будівельних батальйонів».
Переслідуючи ворога по прибережній степу, мчали на Тамань наші танки. Поблизу міста дорогу їм перегородив протитанковий рів. Танкісти побачили в рові купи жіночих трупів. Тут же поруч валялися кирки і лопати. Так наказ «Брунгільда» обернулася кривавою трагедією для сотень російських беззахисних жінок: після закінчення роботи німці впритул розстріляли молодих жінок і зовсім юних дівчат-підлітків.
Через кілька хвилин танкісти поклали тіла деяких убитих на машини. Через рів перекинули товсті колоди, підперши їх знизу, і танки вихром помчали вперед, на Тамань. Приморське місто, стародавня столиця середньовічного Тмутараканського князівства, був у вогні і кіптяви згарищ.
9 жовтня 1943 року підійшли до Керченської протоки. Битва за Кавказ була завершена.