Після звільнення міста Верхівцеве в дорозі нас наздогнали донесення з дивізій Скворцова і Овсієнко. Вони звільнили станцію С.
Назустріч попалася колона полонених. Зупинивши одного з унтер-офіцерів, я наказав начальникові розвідки майору Воронцову допитати його.
Русоголовый, з запалими щоками, з темним синцем під правим оком, він виявився з 589-го полку 320-ї піхотної дивізії.
Унтер розповів чимало цікавого.
— Коли росіяни п’ятнадцятого жовтня прорвали нашу оборону, серед солдатів і офіцерів почалася паніка. Солдати другого батальйону, в якому я служив, розбіглися, деякі навіть покидали зброю. Через два дні залишки п’ятсот вісімдесят дев’ятого полку зібрали в невеликому селі. Там я дізнався, що в шостий роті, яка нещодавно отримала поповнення в сто вісімдесят чоловік, залишилося всього двадцять солдатів і унтер-офіцерів. В інших ротах справи ще худішою. Солдати шепочуться: «Тут нас усіх переб’ють».
Правильно думають солдати!
Однак біснуватий єфрейтор, що стоїть на чолі Німеччини, все ще не бажає рахуватися з дійсністю, все ще марить про нових наступах проти нас, про те, щоб знищити наші війська.
У наказі ставки вермахту від 29 жовтня, підписаного Гітлером, є такі рядки: «Для розгрому настають через Дніпро ворожих сил я направив на схід, з півдня і заходу нові дивізії…» На ці дивізії покладається здійснення контрнаступу, а це «контрнаступ з’явиться вирішальним поворотом на всьому південному крилі фронту». Ось що говорить Гітлер!
Нові сили, обіцяні Гітлером, з’явилися і перед нашим фронтом. Із Західної Європи сюди прибули чотири танкових і дві піхотні дивізії. Вони зупинили просування 5-ї, 37-ї гвардійської і 5-ї танкової армій у напрямку Кривого Рогу та Кіровограда.
В той день, коли наш корпус звільнив станції Верхівцеве і С, екіпажі 5-ї танкової армії увірвалися в Кривий Ріг, проте 37-я гвардійська армія не змогла подолати зміцнення, і танкісти після цілого дня бою на вулицях міста були змушені повернути назад. Війська правого крила зупинилися в 25 кілометрах від Кіровограда.
Гітлерівці, зосередивши тут потужний ударний кулак, самі перейшли в контрнаступ і відкинули наші війська на річку Інгулець. Деякі частини залишилися в оточенні північ і північний схід від Кіровограда.
Подібний поворот подій змусив командування фронтом приступити до перегрупування сил. Це торкнулося і нас.
24 жовтня наш корпус опанував станцією Щорс. 25 жовтня війська Третього Українського фронту визволили міста Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ, і ми зустрілися з ними.
В ту ніч в штаб корпусу надійшов наказ: передати позиції 49-го корпусу і скорим маршем передислокуватися в район П’ятихатки. (Через день 49-й корпус залишив ці позиції війська Третього Українського фронту, так як вся наша 7-я гвардійська армія була переведена до П’ятихаток, на Кіровоградське напрямок).