Гібрид танків ИС-7 ИС-4 | Історичний документ

Після повернення кіровських танкових конструкторів з евакуації в Ленінград в країні утворилося два самостійних центру розробки і виробництва важких танків. Один — на Уралі, на Челябінському тракторному заводі, де продовжували працювати не повернулися з евакуації ленінградські фахівці В. М. Зальцман, Н. Л. Духів та інші. Під їх опікою залишалося відмінно налагоджене серійне танкове виробництво колишнього Танкограду, але ослаблене, після від’їзду основного кістяка ленінградців, конструкторське бюро.

Другий центр відновлювався в Ленінграді, де були великі сили конструкторів-танкістів, але невелике, ще погано оснащене виробництво, здатне забезпечити виготовлення лише невеликих партій танків на напівзруйнованому в роки блокади Кіровському заводі.

Поки ленінградські конструктори вирішували питання оснащення трелювальними тракторами лісового господарства і проводили досвідчені роботи по танку ИС-7, в Челябінську створили і поставили на дрібносерійне виробництво свій власний челябінський новий танк ІС-4 масою 60 т. Незважаючи на те, що цей танк мав серйозними недоліками — велика маса, низька надійність, слабка прохідність, обумовлена великим питомим тиском на грунт, під тиском авторитету челябінських керівників танк ІС-4 був прийнятий на озброєння.

Невдовзі після війни, під тиском все осложнявшейся міжнародної обстановки, характеризовавшейся загостренням «холодної війни», танкова промисловість СРСР отримала завдання — розробити і поставити на виробництво, як в Челябінську, так і в Ленінграді, новітній важкий танк, який повинен перевершувати складалися на озброєнні ІС-2, ІС-3 і ИС-4 по надійності і маневреності.

В. А. Малишев, який став заступником Голови Ради Міністрів СРСР, керував всю війну танкової промисловістю, чудово розумів, що челябінські конструктори без участі ленінградців не зможуть швидко створити повноцінний новий танк. А якщо його розробити повністю на ленінградській базі, то потім поставити на виробництво в Челябінську буде дуже складно.

Тут народилася ідея — перетворити Філія Досвідченого заводу ПО-ВДК у Ленінграді, директором якого був Я. Ж. Котін, у Всесоюзний науково-дослідний інститут ВНДІ-100. Справа полягала в тому, що статус «всесоюзного» давав котинскому центру право вирішувати питання в масштабі всієї галузі. А для того, щоб новий танк одразу створювався під технологію масового виробництва Челябінського тракторного заводу, постановою уряду проектування нового танка було доручено робити спільними зусиллями новоствореного Всесоюзного НДІ-ПО-ОГК і Челябінського КБ.

Загальне керівництво проектними роботами по новому танку було покладено на Котіна, а безпосереднім керівником робіт призначений А. С. Єрмолаєв. Розробляти документацію вирішили в Челябінську, для чого Єрмолаєв скомплектував бригаду конструкторів-ленінградців і разом з ними виїхав у Челябінськ. Майже всі вирушали на Урал розробники в роки війни працювали на Челябінському Кіровському заводі, знову названому просто Челябінським тракторним, і дорога туди їм була добре знайома.

Від’їзд досить великої групи ленінградських конструкторів на Урал був організований на урядовому рівні: до поїзда «Червона стріла» причепили спеціальний вагон, у ньому розмістилися їдуть у відрядження кіровца. У Москві цей вагон включили до складу челябінського експреса. У колишньому Танкограде на пероні ленінградських колег зустрічав добре їм знайомий директор Челябінського тракторного заводу В. М. Зальцман. Добряче скучив за землякам і соратникам, він обнімав кожного і примовляв: «Ви ж мої конструктори».

Стараннями енергійного директора прибулих розмістили в упорядкованій готелі, єдиної тоді в місті, оточили увагою і турботою, забезпечили гідною оплатою праці.

Гібрид танків ИС 7 ИС 4 | Історичний документ

До часу прибуття в Челябінськ ленінградських танкових фахівців на Челябінському тракторному, як вже зазначалося, серійно випускався важкий танк ІС-4, задуманий ще Н. Л. Духовим в роки війни, але побудований вже після її закінчення. Ця машина різко відрізнялася від танків ІС-2, ІС-3. У ходову частину її включили сьомий опорний каток, не збільшуючи при цьому довжину корпусу, за формою нагадував обводи танка Т-34. Вежа ІС-4 отримала посилену бронезащиту, на ній, як і на передній частині корпусу, стояла броня товщиною 250 мм Загальна маса машини — 60 т, чого ще не було ні на одному з серійних котинских танків. Основне озброєння ІС-4 мало чим відрізнялося від озброєння танків ІС-2, ІС-3. На ньому стояла та ж 122-мм гармата Д-25 з боєкомплектом 30 пострілів і тільки кулемети були крупніші — калібру 12,7 мм замість 7,62 у колишніх важких танків.

На ІС-4 використовувався 12-циліндровий дизель В-12 з наддувом і рідинним охолодженням, з двома могутніми горизонтальними вентиляторами, издававшими при роботі такий пронизливий звук, що танк, що йде по дорозі, було чути на досить значній відстані. Потужність двигуна — 555 кВт (750 л. с.) Максимальна швидкість на шосе — 43 км/ч.
Починаючи з 1947 року ІС-4 випускався челябинцами в невеликих кількостях, в основному для військ Далекого Сходу, і застосування цих машин обмежувалося через слабку прохідності по бездоріжжю і недостатню маневреність на поле бою.

Таким чином, особливих переваг перед танками ІС-2, ІС-3, які були на озброєнні бронетанкових військ країни, челябінський танк не мав. Мабуть, тому загальний випуск ІС-4 становив приблизно 200 одиниць. Одна з цих машин встановлена в якості пам’ятника в селищі Забайкальськ Читинської області (колишня станція Відсіч), де у 1929 році, під час конфлікту на КВЖД, прийняли бойове хрещення перші серійні вітчизняні танки МС-1 (Т-18).

Роботу прибулих з Ленінграда конструкторів директор заводу В. М. Зальцман організував на належному рівні, особисто беручи участь у обговоренні основних положень, що випливають з проекту. Зокрема, у челябінців великі сумніви викликали пучкові торсіони, вже випробувані ленінградськими конструкторами на танку ИС-7 і, природно, запропоновані ними для нового танка. Челябінців бентежили не самі торсіони, а головним чином ускладнення їх виробництва, коли замість одного торсіонного валу потрібно буде виготовляти цілий пакет тонких стержнів і об’єднувати їх у своєрідний пучок. Жодних випробувальних стендів, що дозволяють зняти і порівняти технічні характеристики двох видів тріснув, в Челябінську не було, і тому спірне питання вирішувалося в кабінеті директора.

Я. Ж. Котін відстоював пучковий торсіон, що дає структурні переваги, а М. Ф. Балжи висловлювався за монолітний торсіон, більш простий у виготовленні. Оскільки жоден з опонентів не міг надати переконливих доказів своєї правоти, підсумки жаркої дискусії підвів Зальцман у властивій йому манері:

«З одного боку,— сказав директор,— старий торсіон гарний тому, що він один і товстий, а нові торсіони — тонкі і їх кілька, значить вони погані. Але, з іншого боку, можна сказати: дивися — вони тонкі, їх багато і це дуже добре, а той один, та ще товстий — це дуже погано».

Міркуючи таким нарочито абсурдним чином, Зальцман дав зрозуміти опонентам, що ні та, ні інша сторона не мають переконливих доводів та доказів. Разом з тим знаменитий директор Танкограду завжди був прихильником нових несподіваних рішень, до того ж він вірив котинской конструкторської інтуїції, не раз перевіреної на практиці, і тому прийняв його сторону: новий важкий танк (індекс ІС-8) отримав пучкові торсіони, точно такі, які були на дослідному танку ИС-7.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь