До початку Великої Вітчизняної війни Івану не виповнилося й сімнадцяти, він як і багато його однолітків, хотів швидше потрапити на фронт зі зброєю в руках захищати Батьківщину. Друга світова війна вже давно почалася. Тільки через рік Будилина призвали до лав Радянської Армії, зарахували в роту зв’язку одного із запасних полків.
Товариші, спрямовані в артилерію і танкові війська, жартували над ним:
— Чистенька у тебе, Іван, буде робота. В роті зв’язку немає ні пилу, ні бруду; не служба, а малина.
— Танкісти я не прошуся, ще подумають, що женуся за славою, — уїдливо відповідав.
Початок служби
Будилин старанно вивчав військову справу і швидко опанував своєю спеціальністю. Перед відправкою на фронт, як одного з кращих бійців, командування надало йому військове звання молодшого сержанта.
Скільки з тих пір було пройдено військових доріг з автоматом на грудях і телефонним апаратом за спиною, скільки труднощів подолано — все і не пригадаєш. У складі Червонопрапорної 193-ї стрілецької дивізії Іван Будилин брав участь у визволенні близько двохсот населених пунктів, у тому числі понад сорока міст Росії, України, Білорусії та Польщі, а також у форсуванні річок — Дніпра, Щари, Західного Бугу, Нарева і Вісли.
Бій за місто Севськ
Пам’ятною подією став для Будилина бій авангардного батальйону 193-ї стрілецької дивізії за місто Севськ. На підступах до Севску для прикриття головних сил, що займають оборону, противник виставив заслін. Наш посилений стрілецький батальйон з ходу вступив у бій.
Bo час настання дротова зв’язок відстала, а радіо працювало з перебоями. Все це не дозволило у вирішальні хвилини бою налагодити взаємодію з артилерією. Треба було поспішати. Упустиш час — ворог підтягне підкріплення, спробуй тоді швидко оволодіти містом. Ось у таку відповідальну пору неоціненну послугу батальйону надав зв’язківець Будилин, що діяв оперативно і винахідливо.
Неподалік від командного пункту він виявив кинуту гітлерівцями лінію зв’язку, що простягнулася кілометрів на десять вздовж дороги. Будилин доповів про це начальнику зв’язку дивізії.
— Наші зв’язківці напевно вже користуються німецьким кабелем, — припустив він.
— Ну що ж, перевіряйте, — розпорядився начальник зв’язку.
Будилин підключив до лінії апарат, у трубці почулися знайомі позивні. Незабаром Іван встановив зв’язок зі штабом дивізії. Не минуло й чверті години, командир батальйону вже зв’язався з артилеристами. В розташуванні ворога почали рватися міни та реактивні снаряди «катюш».
Передові батальйони під прикриттям артогня атакували противника і штурмом оволоділи містом Севському. Шлях їх лежав до Дніпра. Дивізія зосередилася на східному березі Дніпра, готуючись до форсування.
Наближався час переправи. Тихо вдаряли об берег хвилі могутнього Дніпра — природної стратегічної перешкоди Другої світової війни. А там, на Правобережжі, — прихована поки передсвітанковій серпанком туману невідомість.
15 жовтня в напівтемряві дивній ночі, коли стрілки годинника показували тридцять шість, передові підрозділи безшумно занурилися на плоти і човни. Але, ледве дійшли до середини річки, гулкую тишу ранку розірвав гуркіт розривів снарядів. Під сильним артилерійським і кулеметним вогнем ворога відділення молодшого сержанта Будилина тягнуло лінію зв’язку. Фашисти, здавалося, обрушили на сміливців всю міць своєї артилерії, вода кипіла від розривів. Фонтани її обрушувалися на плоти і човни.
Спритно маневруючи серед розривів, зв’язківці у складі передового підрозділу разом з корректировщиками благополучно добралися до протилежного берега.
Коригувальники приготувалися передати координати противника і дані для стрільби на вогневу позицію, але не встигли — були контратакували гітлерівцями. Зв’язківцям теж довелося вступити в бій і відбивати шалений натиск ворога.
Взвод за взводом, рота за ротою висаджувалися бійці дивізії на прибережну смугу і відразу вступали в бій за плацдарм. Але ворог, підтягнувши резерви, посилив натиск. Радянським воїнам насилу вдавалося стримувати контратаку гітлерівців, які прагнули скинути десант у річку. Противник посилив артилерійський обстріл. Снаряди все частіше рвалися поблизу лінії зв’язку.
Тоді молодший сержант Будилин разом з червоноармійцем Горбачовим під ворожим вогнем почав наводити нову лінію. Невелика їх лодчонка повільно наближалася до лівого берега. До нього вже було рукою подати, але від вибухової хвилі ворожого снаряду човен перевернуло. Горбачов загинув. Молодший сержант виявився у воді, не встигнувши збагнути, що сталося. Прийшовши до тями, Іван озирнувся, проте побачив лише дно перевернутого човна.
Котушки з кабелем не було. Кілька разів пірнав Будилин вглиб сковує тіло холодної води і нарешті вхопив котушку. Намокшее обмундирування і важка котушка тягнули до дна. Судомою звело ліву ногу. Будилин кінцем телефонного дроту став колоти її, але це не допомогло. Молодший сержант схопився за перекинуту догори дном човна. На щастя, поблизу переправлялися наші розвідники, вони помітили тонучого Будилина, підібрали його, допомогли дотягнути кабель. Зв’язок була відновлена і відразу наша артилерія обрушила сильний вогонь по району скупчення танків і піхоти противника.
До ранку наступного дня ворог підтягнув свіжі сили. Перейшовши радянські підрозділи були атаковані батальйоном ворожої піхоти, який підтримували п’ятнадцять танків. У повітрі повисли фашистські літаки. Від артилерійського вогню і розривів бомб неодноразово порушувалася лінія зв’язку. Але разом з невтомним і мужнім командиром відділення зв’язківці кожен раз опускалися в крижану воду і сращивали обриви кабелю.
Будилина бив озноб при одній тільки думці, що знову доведеться пірнати у воду. Здавалося, не вистачить сил зробити все спочатку. Але коли на лінії знову опинився обрив, молодший сержант в четвертий раз рішуче увійшов у крижану воду.
Іван Михайлович Будилин, був удостоєний звання Героя Радянського Союзу.