Франсіско Міранда | Історичний документ

Себастьян-Франсіско Міранда народився 28 березня 1750 року в Каракасі — столиці Венесуели, колишній тоді іспанською колонією. Його батько колись прибув у Каракас з Канарських островів.

Тут він одружився на заможної креолке і став комерсантом, а в 1754 році купив патент капітана окремої роти колоніального ополчення, який перетворював його в дворянина-ідальго.

Військова кар’єра в Іспанській армії

Себастьян-Франсіско отримав гарну освіту. Спочатку у домашніх вчителів, а пізніше — в аристократичній школі, що мала гучну назву Академії святої Рози. Після школи Себастьян-Франсіско в 1764 році вступив в Каракасский університет, пізніше навчався і в самій Іспанії.

27 березня 1764 року Міранда прибув у Мадрид. Тут він брав уроки математики, французької мови і музики, вивчився віртуозно грати на флейті. Він розраховував вступити у військову академію, але виявилося, що близькою креолам шлях до неї закритий.

Що ж, в армію був і інший шлях через 85 тисяч реалів Міранда купив патент капітана і став служити в іспанських військах. Почав він офіцерську кар’єру в піхотному полку імені Принцеси в Малазі. А тут і відповідний випадок наспів, щоб проявити себе — Іспанія вплуталася у війну з турками.

Марокканська армія султана Сіді-Мухаммеда обложила фортецю Мелілью. Полк імені Принцеси був перекинутий на оборону фортеці, і капітан Міранда опинився на війні. Бився він відважно, себе не щадив і, коли війна закінчилася, розраховував на орден і підвищення за оборону фортеці.

І абсолютно марно — таким «напівкровкам», яким був Міранда, нічого не світило в цьому житті. Тоді Міранда написав рапорт з проханням про переведення його для служби на флоті. І знову отримав відмову, оскільки командир полку, зарозумілий і тупий граф о’рейлі, злюбив Міранду за те, що той був неродовит.

Більш того, граф не тільки відмовив у переведенні, але і взагалі вирішив вижити Міранду з армії. Незабаром о’рейлі сфабрикував звинувачення проти Міранди в розтраті полкової скарбниці, у стягування хабарів з постачальників, у брутальному ставленні до підлеглих.

Міранду заарештували і віддали під суд. Але суд визнав звинувачення необґрунтованими і капітан Міранда був звільнений. З 1776 по 1780 рік Себастьян-Франсіско Міранда служив в Іспанії, постійно відчуваючи тиск з боку графа о’рейлі та його поплічників. Але життя — штука така, що смуги везіння змінюються смугами невезіння і навпаки.

Війна в Гавані

Міранда зазнав свою смугу невезіння. У 1778 році Іспанія в союзі з Францією воювала проти Англії. Міранда абсолютно випадково дізнався, що командиром одного з експедиційних корпусів призначений його колишній покровитель кубинець Кахигаль, вироблений в генерали і спрямований на пост губернатора Куби.

Міранда тут же записався добровольцем на війну і виїхав з Іспанії в Гавану. Тут генерал Кахигаль взяв його своїм ад’ютантом. У квітні 1781 року Міранда брав участь у штурмі англійської фортеці Пенсакола у Флориді і за бойові заслуги отримав чин підполковника.

У травні того ж року Міранда в якості військового аташе відправився на Ямайку, тодішню англійську колонію. Тут він уклав угоду про обмін полоненими і закупівлю декількох кораблів. А паралельно вів розвідку і англійських сил.

Повернувшись на Кубу, Міранда у звіті навів дані про військово-морських силах англійців, зосереджених в районі Ямайки, доклав до них та топографічні плани оборонних споруд. Коли він повернувся з Ямайки, митні власті пред’явили йому звинувачення у співучасті у контрабанді, але генерал Кахигаль взяв Міранду під захист.

У квітні-травні 1782 року підполковник Міранда брав участь у захопленні Багамських островів, що належать Англії. Воював добре і заслужив чин полковника, але в 1783 році його знову звинуватили у співучасті у контрабанді, додавши ще й звинувачення у видачі секретних даних англійцям. Цікаво, чи не від о’рейлі чи тягнулися нитки неправдивих звинувачень? Або Міранда і справді грішив контрабандою та продажем секретів?

Відвідування Росії

Так чи інакше, але, рятуючись від звинувачень, Міранда емігрував в США, де пробув до 1785 року. Звідти він поїхав в Англію, побував і в інших європейських державах, у тому числі і в Росії. У січні 1787 року Міранда разом з князем Потьомкіним подорожував у Крим, потім у Київ, був прийнятий імператрицею Катериною II.

Імператриця запропонувала Міранді залишитися в Росії і очолити експедицію в північний район Тихого океану. Міранда відмовився — він вже тоді мріяв про боротьбу з колоніальною Іспанією.

Розуміючи, що Міранда може заручитися підтримкою російських, іспанський посол в Росії став плести навколо нього інтриги, розпустив слух, що Міранда сам собі присвоїв чин полковника іспанської армії і графський титул.

У відповідь Катерина II запропонувала іспанському полковнику мундир полковника Катеринославського кірасирського полку, яким командував князь Потьомкін. Тепер Міранда ставав ще й законним полковником російської армії.

Військова кар’єра в армії Франції

25 грудня 1787 року Міранда виїхав з Росії в Європу. Тут він багато подорожував, зустрічаючись з багатьма видатними людьми. Через два роки після повернення з Росії, Міранда спробував втягнути в боротьбу за звільнення іспанських колоній Англії.

І навіть вів з цією метою переговори з прем’єр-міністром У. Піттом. Але безрезультатно. Тоді Міранда поїхав в Париж, тут вступив в республіканську армію, в серпні 1792 року отримав чин генерала і взяв під свою команду дивізію в північній угруповання французьких військ.

Після перемоги під Антверпеном він командує вже восемнадцатитысячной армією, звільняє Бельгію. 15 січня 1793 року Себастьян-Франсіско Міранда був призначений командувачем усіма французькими військами в Бельгії.

Але багатьом французьким офіцерам було не по душі призначення іноземця, та ще з армії одвічного супротивника— Іспанії, на такий високий пост. «Вискочка,— бурчали графи і барони, герцоги і принци,— вискочка, та ще й креол. Він нами накомандует.»

Як водиться у вищих колах і донині, почалися інтриги. В цей час у Франції Людовик XVI був страчений і проголошена республіка. Командувач північної угрупованням французької армії Дюмурье з переляку перебіг до ворога.

Деморалізована таким зрадою французька армія змушена була піти з Голландії і Бельгії. Конвент викликав генерала Міранду в Париж для дачі показань про ведення військових дій.

Тут його заарештували, звинувативши у змові проти республіки й у зносинах із ворогом. Революційний трибунал виправдав Міранду і звільнив його з-під варти. Але на цьому його пригоди не закінчилися. Як тільки до влади прийшов Робесп’єр, Міранда знову опинився у в’язниці, де тримали без суду майже два роки.

Початок визвольного руху в Венесуелі

17 січня 1795 року колишній генерал французької армії, полковник іспанської та російської армій Себастьян Франсіско Міранда нарешті вийшов з в’язниці, махнув рукою на всі європейські справи і почав організовувати креолів на боротьбу за незалежність іспанських колоній.

У 1797 році він ще раз побував у Лондоні, де знову спробував домовитися про організацію допомоги руху за незалежність. Він просив англійське уряд послати в допомогу патріотам військову експедицію. І знову переговори були безрезультатними. А після повернення в Париж його знову засадили у в’язницю.

Франсіско Міранда | Історичний документ

Міранда у відповідь привів свою армію в повну боєготовність, а Національний конгрес у квітні 1812 року призначив його головнокомандуючим всій венесуельської армії, надавши чин генералісимуса і наділивши диктаторськими повноваженнями.

Генералісимус Себастьян-Франсіско Міранда активно діяв проти контрреволюції, але сили були досить нерівні, і 30 липня іспанцям вдалося захопити фортецю Пуерто-Кабалто. І тут Міранда здійснив прорахунок, почавши з іспанцями переговори про перемир’я.

Коли його армія дізналася про переговори, що почалися паніка і дезертирство. Всяке перемир’я тепер виявилося зірваним, і 25 липня Міранда був змушений підписати у Сан-Матео акт про капітуляцію венесульэльской армії. В ніч з 30 на 31 липня він в черговий раз був заарештований і ув’язнений в Ла-Гуайре.

Останні роки життя

Лідер руху за незалежність Симон Болівар різко засудив капітуляцію Міранди і сам очолив залишки армії. 21 грудня 1812 року війська під його командою почали похід на Каракас.

Наляканий наближенням революційної армії, вождь контрреволюції Монтеверде відправив Міранду у фортецю Пуерто-Кабельо, а потім на острів Сальвадор. Але місцевий губернатор поставився до Міранді цілком доброзичливо і не обмежував його волі. Це дало можливість Міранді не тільки спілкуватися з місцевим населенням, але і підтримувати зв’язки з іншим світом.

Поки Міранда був позбавлений волі, іспанці зуміли до 1814 році придушити визвольний рух не тільки у Венесуелі, але і в Чилі, і в Мексиці.

Міранда спробував вивільнитися з допомогою англійців і навіть написав лист в Лондон високопоставленим особам, але після поразки патріотів його доля вже нікого не цікавила.

За тисячу фунтів стерлінгів Міранда міг викупитися на свободу. Але він трохи не добрав цієї суми, а 25 березня 1816 року у нього стався крововилив у мозок. Ледь прийшовши в себе, він став готувати втечу, але 14 липня помер.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: