30 липня воїни корпусу підійшли до берегів Вісли. Широкою блакитною стрічкою протягнулася перед ними глибоководна річка багатостраждальної Польщі. Вони стояли і чекали наказу. Треба було поспішати, не дати ворогові закріпитися. І кожному з них хотілося швидше перебратися на той берег, не чекаючи підходу понтонних засобів, які перебували ще десь на Сані.
Вечоріло. Багатоденні холодні зливи припинилися. Небо очистилося, земля стала підсихати, повітря наситився ароматом, і вперше за два тижні визирнув місяць.
Настала тепла літня ніч. Бійці розташовувалися на нічліг. Але в той час, коли танкісти й артилеристи після важких і виснажливих боїв приводили свою матчастину в порядок, сапери 134-го гвардійського батальйону готувалися до наведення переправи. В прибережних кущах, натягнутих наметах, які крали шум, стукіт молотків і верещання пил, без суетни вони будували пороми і плоти для перевезення на протилежний берег танків, артилерії і піхоти. Над річкою час від часу виринали вогняні точки трасуючих куль та вибухали ворожі освітлювальні ракети.
Бійці Ахметзянова прибивали останні дошки до порома. Непомітно підійшов командир роти. Він уважно оглянув парою, а потім ледве чутно вимовив:
— Ну як, готовий парою?
— Так точно, — відповів Ахметзянов.
— Так ось, товаришу гвардії молодший сержант, на ньому самі будете перевозити піхоту і гармати. Призначаю вас старшим, — продовжив капітан.
— Є перевозити піхоту і гармати! — чітко відрапортував Ахметзянов.
Командуванням корпусу було прийнято рішення — поки великі пороми і плоти будуть готуватися для танків (а може, до того часу приспіють і понтони), необхідно швидше переправити піхоту, артилерію, міномети і зміцнитися на протилежному березі.
До саперам стали прибувати піхотинці.
— Гвардії молодшого сержанта Ахметзянова до командира взводу! — рознеслося по березі.
Ахметзянов побіг на виклик. Коли він підійшов до командира взводу, то побачив стояв офіцера з артилерійськими погонами. Він відразу зрозумів, що першими доведеться переправляти артилеристів.
— Ось і сержант, який вас буде доставляти на той берег, — сказав гвардії старший лейтенант А. В. Чечулин. Ахметзянов представився. А через кілька хвилин він вже з 76-міліметрової гарматою і її розрахунком отчаливал від свого берега.
Два рейси пройшли вдало. Протягнули дріт, закріпили на протилежному березі, і тепер стало легше плисти. Але, як тільки почався третій рейс, прямо над поромом спалахнула ракета і освітила вируючу гладь річки.
— Додати ходу! — наказав Ахметзянов. Над головами гвардійців завищали фашистські міни. Гітлерівці виявили пором і почали пристрілювання.
—Дружніше, хлопці! — скомандував Зайнетдин. У цей момент поруч з поромом розірвалася міна. Пором підскочив, але, погойдуючись на хвилях, продовжував рухатися до протилежного берега. Не встигла заспокоїтися річка, як тут же вибухнула друга міна. В повітрі засвистіли осколки. Вода ринула в опорну човен і на поміст. Виявилося, пробитий борт човна. Пором став швидко накреняться. Передавши управління одному з бійців, Ахметзянов наказав:
— Вичерпати воду з човна!
І бійці хто казанком, а хто пілоткою стали виливати воду. Але це не допомогло. Вода продовжувала йти через пробоїну. Тоді Зайнетдин зняв з себе гімнастерку і заткнув нею пробоїну. Ще одна гармата з розрахунком була доставлена на берег. Дванадцять разів за цю ніч під шаленим вогнем ворожої артилерії і мінометів Ахметзянов з єфрейтором А. Ф. Ковальським перетнув Віслу і благополучно доставив артилеристів, боєприпаси і піхотинців на протилежний берег.
Ранок основна маса піхоти і артилерії корпусу була на лівому березі річки. Плацдарм був захоплений. Почали переправлятися танки. Розгорілися запеклі бої за плацдарм. Гітлерівці переходили в запеклі контратаки. Вони хотіли зірвати переправу. До полудня зав’язалися смертельні сутички і в повітрі. Навколо стояв суцільний гул і гуркіт.
Пройшли добу, а бої не тільки не припинялися, але ще більше посилилися. Сапери продовжували курсувати через річку. Три доби без відпочинку, під безперервним обстрілом далекобійної артилерії та ударами ворожої авіації Ахметзянов переправляв бійців і техніку. На невеликому поромі він перевіз десятки гармат, до роти бійців і офіцерів і 70 ящиків з боєприпасами. Тільки тоді, коли був наведений міст через річку, він з саперною ротою пішов на допомогу наступаючим військам. 6 серпня за вказівкою командування 11-го гвардійського танкового корпусу Прикарпатського 3. Н. Ахметзянов був представлений до звання Героя Радянського Союзу.