В кімнатах, які займало уряд, зосереджувалось все найважливіше у діяльності центральних органів партії і Радянської влади. У ленінському кабінеті, залі засідань Раднаркому і Політбюро ЦК вирішувалися головні справи держави, обговорювалися плани великих битв, вироблялася тактика і стратегія революції в умовах війни.
Якби хтось підрахував, скільки тисяч людей — від народного комісара до рядового солдата — побувало тут на своє прохання і за викликом ЦК партії, уряду, щоб доповісти про виконання наказу, поділитися роздумами, вислухати побажання, отримати мандат, підписаний самим Леніним!
Рішення про створення Червоної армії
На чолі з в. І. Леніним працював Рада Робочої і Селянської Оборони — надзвичайний орган військової диктатури пролетаріату. Протягом 1918-1920 років Раді Оборони (пізніше Рада Праці і Оборони —СТО) збирався 175 разів, 143—під головуванням Володимира Ілліча. Збереглося близько п’ятисот ленінських розпоряджень, листів і телеграм з військових питань.
Вже через кілька днів після переїзду уряду до Москви Володимир Ілліч скликав нараду керівних військових працівників, включаючи колишніх царських генералів, які перейшли на бік народної влади.
Характер, цілі і завдання армії, що захищала влада робітників і селян, яскраво і образно були сформульовані у «Книжці червоноармійця», яка з осені 1918 року вручається кожному солдату.
«Приносячи присягу перед Радянською владою, запечатлей її в серці,
— Скажи собі: я буду чесним воїном, буду братом всім трудящим і пригнобленим, буду нещадний до їх ворогам. Я буду вірний в службі, твердий та непохитний, буду здійснювати подвиги і не заспокоюся доти, поки не розіб’ю панування неправди. І знай, що за тобою будуть стежити з надією і любов’ю трудящі всього світу. Республіка ж буде піклуватися про тебе, як мати, і нагородить тебе вічною вдячністю».
Склад і чисельність Червоної армії
Через кілька місяців Червона Армія налічувала близько мільйона, потім — три мільйони, а до кінця громадянської війни — п’ять з половиною мільйонів чоловік.
Відбулося нове «російське диво», що вразила світ. Радянська держава, що одержала у спадщину ворожий генералітет і абсолютно небоеспособную армію, яку ніщо не могло втримати на остогидлої їй війні солдатів, які в сімнадцятому році сотнями тисяч самовільно покидали фронт, зуміло створити у важкій обстановці масові героїчні збройні сили. І головне тут не в повинності, не в наказі: ніякі накази не могли б примусити пройшли окопи знову взятися за зброю, якщо б це не була зовсім інша, їх, народна війна.
На нас насідали усе лютіша; знищували одного, іншого супротивника — з’являлися нові.
В бою були втягнуті мільйонні людські маси, причому військами білих і інтервентів командував досвідчений з’єднаний офіцерський корпус світового імперіалізму. Нам армійських командирів гостро бракувало, і це було постійної та особливої турботою Кремля, Леніна.
Коли на нараді відповідальних армійських працівників Володимир Ілліч вперше висунув ідею — залучити військових фахівців старої російської армії, для більшості вона виявилася несподіваною, навіть лякала. Багато були проти, казали, що це відштовхне трудящих від Червоної Армії, що бійці не будуть підкорятися колишнім царським офіцерам. І справді, вони ж майже суцільно дворяни, еліта поваленого ладу, виплекана і вспоенная самодержавством: в 1913 році дворянами були 89 відсотків російських генералів і 72 відсотки штаб-офіцерів; до дворянства примикала невелика група вихідців з буржуазії,— як люди з цього середовища будуть служити новій владі? Проте Ленін все продумав і зважив: вони нам необхідні, щоб використовувати їх знання проти буржуазії; працювати будуть під нашим наглядом; це російські люди — треба зуміти перетягнути їх до нас.