У ніч на 2 жовтня на плацдарм перед селом Страхолісся переправилися двадцять шість танків 150-ої бригади. Разом з ними автоматники капітана Асессорова, батарея протитанкових гармат лейтенанта Палія та мінометна рота старшого лейтенанта Бурынина. А це вже значна сила.
Але кидатися на ворога ось так, з ходу, двадцятьма шістьма танками, не мало сенсу. Його оборона була все ж сильна. Передній край проходив за такою ланцюжку населених пунктів Губіно, Страхолісся, Ротичи. Відстань між ними 4-5 кілометрів.
Зваживши всі «за» і «проти», командування бригади вирішило розірвати цей ланцюжок по ланках. Першим було обрано Страхолісся. Чому? Та тому, що до цього села були дуже хороші підступи як з півночі, так і з північного сходу, дозволяють атакувати і танками і піхотою.
Але противник виявився передбачливим — стяг в район Страхолісся чи не всі свої протитанкові засоби, так що брати його треба у важкому бою. Однак зі взяттям цього населеного пункту оборона ворога відразу ставала хисткою і вразливою.
Отже, з півночі і північного сходу гітлерівці були готові зустріти танки бригади прицільним артилерійським вогнем. А що представляла південно-західна окраїна? На цій ділянці село підковою охоплювала невелика річечка з сильно заболоченими берегами. Танкам тут не пройти. Стрілецьким ж підрозділам без їх підтримки годі було й думати штурмувати такий сильний опорний пункт.
І все-таки комбриг вирішив спочатку отримати найповніші відомості саме про цьому напрямку, так як за даними розвідки там через річечку був хоч і дерев’яний, але цілком відповідної вантажопідйомності міст. Правда, підійти до нього можна було по одній-єдиній дорозі, що височіє у вигляді дамби над топью. Не виключено, що вона замінована гітлерівцями. Звичайно ж, підготовлений до вибуху і міст. І все-таки ворог навряд чи чекає наші танки з цієї сторони. Отже, тут у нього немає або майже немає протитанкової оборони. А це вже заманливо.