Дві години бою | Історичний документ

Жовтень. Завдання зрозуміле кожному командиру і бійцеві. Ще раз перевірили матеріальну частину зброї, оглянули обмундирування.

Попрямували до переправи. Рухалася піхота. Біля причалу — потрощені човни. На березі під кущами, у ямах і траншеях сиділи бійці.

Отримали наказ-переправлятися на правий берег. Ніч темна: ні місяця, ні зірок. Тільки яскраві лінії трасуючих куль піднімаються в небо і створюють своєрідний віяло з різнокольорових світлячків. Прожектори шарять в небі. За кілька годин спіймано в світлові промені прожекторів і збито п’ять літаків, але нам, ще необстрелянным, важко було визначити, чиї це літаки— наші чи німців. Лише пізніше дізналися, що це були наші літаки У-2, які ночами бомбили німецьку передову. Раптом стає ясно, як удень. У небі спалахують десятки освітлювальних ракет, підвішених на парашутах.

Позаду нас плюхнулось кілька хвилин, піднімаючи величезний стовп води. Тільки човен торкнувся берега, як ми вже стрибаємо у воду.

Хто ніс катки від станкового кулемета «максим», тому було ще важче пересуватися по містку. Потрібно велике зусилля, щоб не впасти в річку.

На світанку ми зайняли оборону. Діти плакали, просили у батьків є, але у них не було їжі. На їхнє щастя, на заводських коліях виявилися два вагони з житом, від бомбардування вони загорілися. Жителі набрали горілого зерна і з нього робили коржі, які мали неприємний смак і запах гару. Одна з бабусь пригостила нас таким хлібом. Ми віддали дітям свій НЗ. Як були раді матері і діти! Деякі навіть розплакалися. Увечері 30 вересня наша рота переходила на іншу ділянку фронту. Проходили по території заводу «Червоний Жовтень».

Недалеко від заводу — клуб. Біля нього проходила залізнична лінія. На шляхах стояли дві цистерни з нафтою. Вдень 30 вересня німці бомбили ці цистерни, і вони загорілися. Я був неподалік і відчував жар від палаючих цистерн. Біля клубу — окоп, на його бруствері — один з наших станкових кулеметів. Під час пікіровки «юнкерсів» на цистерни я встиг стрибнути в окоп до кулемета. Окоп був глибокий і вузький, зверху прикритий листом заліза і придавлений прутком металу. Бомби впали так близько, що лист заліза знесло. Кулемет «максим» був перетворений у шматок металу, а мене засипало землею. Відкопав мене і допоміг вибратися з окопу молодший політрук. Я перебіг в цегляний будинок, який був розташований на південний захід від клубу. У вікні першого поверху була встановлена протитанкова гармата. Під сходовою кліткою я побачив старого, який сидів у кутку на своїх пожитках. Поруч стояв емальований чайник, але води в ньому не було.

Після артилерійського обстрілу і «обробки» з повітря німці пішли в атаку.

Дві години бою | Історичний документкулеметний розрахунок входили: Бочкарьов Олексій, Сергій Кобелєв, Шулаков і я. Шулаков в першому ж бою був поранений в руку і пішов на переправу. Бочкарьов був середнього росту. Обличчя продовгувате, ніс прямий, товсті губи, волосся русяве. Він не любив носити з собою нічого зайвого, навіть речового мішка не мав, а патрони завжди штовхав в кишені шинелі і штанів. Після зміни позицій відразу ж, не гаючи часу, треба було окопатися, а у нього не виявилося саперної лопати. Нам з ним довелося сідати одного по черзі. Але після цього бою Бочкарьов придбав собі малу лопатку і більше ніколи з нею не розлучався.

Війни спішно обкопувались, дорога кожна хвилина. Чим глибше окопаешься, тим краще будеш відбивати атаки ворога і утримувати займану позицію. Незабаром із заходу здалося хмара пилу — це йшли фашистські танки, за танками — піхота. Кілька танків розгорнулося і — прямо на нас. Важко описати ті почуття, які відчуває в ці хвилини людина.

Пам’ятаю, в нашому кулеметі скінчилася стрічка, треба було швидко вставити іншу, я нахилився в окоп за другий коробкою, але в цю хвилину міна розірвалася біля мого «максима». Осколками пробило кожух, погнуло стовбур і заклинило замок. Противний запах від вибуху міни вдарив у ніс. Майнула думка, що розбитий кулемет буде тільки привертати до себе увагу, тому зіштовхнув його у воронку.

Бій тривав дві години, перед нами горіло два підбиті танки, але інші продовжували вести вогонь по наших окопів. Позаду нас стояла протитанкова гармата. Вона встигла підбити один танк, але була розбита. Друга гармата стріляла прямою наводкою. Справа дійшла до протитанкових гранат, щоправда, їх було у нас дуже мало. Фабрика-кухня мала Т-подібну форму і, якщо не вважати підвал, була одноповерховою, з великими вікнами, розташованими на північ і на південь. У підвалі — маленькі вікна, приблизно 80 на 80 сантиметрів. Метрах в 15 від фабрики-кухні — цегляна будівля котельні. У ньому збереглося тільки два котла з залишками води, стелі та даху не було, стіни зруйновані. Навідник Карпов встановив кулемет в пробоїну стіни котельні, звідси можна було прострілювати місцевість перед будівлею.

Виднілося триповерхова будівля фасадом на південь. Говорили, що це школа N 5. На заході від фабрики-кухні в 150-200 метрах — лазня. Звідки нам притягли ще один станковий кулемет і ручний кулемет Дегтярьова. Перший встановили у вікні підвалу і доручили мені. Вночі ж обклали вікно колодами, цеглинами і засипали землею, так вийшов своєрідний дзот.

У підвалі за товстими цегляними стінами можна було відсиджуватися під час артобстрілу, але ми боялися, що ось-ось завалиться стеля. Як тільки скінчився черговий артналет, німці одразу ж пішли в атаку. Ми розійшлися. Бочкарьов заліг з ручним кулеметом в руїнах котельні.

Нам же довелося відбиватися від автоматників. Чути вигуки офіцерів і галас солдатів. Німців так багато, що здається, їм не буде кінця. Але наш вогонь змусив їх залягти і не давав піднятися. Я стріляв до тих пір, поки вода в кожусі не нагрілася до кипіння.

Пам’ятаю, Мухін — круглолиций, кремезний дев’ятнадцятирічний хлопець, стриманий, мовчазний. Завжди ображався на швидко зростаючу бороду… Молодший сержант Шапошник був легко поранений в ногу, ще кілька бійців вийшли з ладу. Нас залишалося все менше і менше, але завдання перед нами стояла та ж — ворога не пропустити. Північніше займав вогневу позицію кулеметник Аркадій Мишкін. У цьому бою його кулемет був розбитий, а сам Мишкін убитий. Пізніше старшин сержант Кузьмін розповів мені, що фашистський танк прочихвостив окопи і разом з кулеметом розчавив навідника Мишкіна. Кузьмін намагався вночі пробратися до своїх окопів, але в траншеях була чутна німецька мова, і він прийшов до нас.

Все ж наш правий фланг був потіснений. Німці строчили з кулеметів по фабриці-кухні. Розривні кулі клацали об стіни підвалу. По всім сторонам рвалися міни, снаряди вивертали грудки землі. Рване залізо впивалося в цеглу та в землю, піднімаючи фонтани сірого пилу. Кругом нависли клуби їдкого диму.

До нас в підвал перейшов командний пункт 2-го стрілецького батальйону 895-го стрілецького полку і розмістився під сходовою кліткою. Командиром батальйону був лейтенант середніх років. Руда борода, кругле рум’яне обличчя. Мені пам’ятається, що він був 1915 року народження. За архівними документами Міністерства оборони СРСР, вважаються командирами 2-го батальйону 895-го стрілецького полку в жовтні 1942 року лейтенанти Кашин і Спиридонов, але який був з нами, я не знаю.

Спали ми по черзі, не випускаючи рушниці з рук. На голову одягали шоломи, під каску клали цеглу. Одного разу звідкись принесли баян, самовар і повний мішок різного ганчір’я. Виявилося, недалеко від фабрики-кухні вивернуло снарядом із землі дуже багато речей. Там було все: від жіночих туфель до червоного оксамиту і білого матеріалу. Ганчірки нам придалися для перев’язки поранених, і самовар припав до речі.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь