У сорок другому році сержант Газанфар Акперов вже був на фронті. Частина, куди направили Акперова, тримала оборону по Тереку. Призначили його командиром протитанкової гармати. Але воювати з танками противника Газанфару доводилося нечасто.
Зі своїм розрахунком він більше підтримував атаки нашої піхоти, знищував живу силу і вогневі точки противника.
По-справжньому зіткнутися з ворожими танками Газанфару довелося вже в наступному році на Україні. Газанфар заривав знаряддя надійніше в землю, розвідка донесла, що вранці треба чекати сильної атаки німців.
З самого раннього ранку розрахунок був уже на ногах. Хто снідав, постукуючи ложкою про казанок, хто курив, а хто сидів просто так і поглядав по сторонах. Артпідготовка тривала недовго, хвилин через десять вогонь припинився, і знову впала тиша.
— Зараз підуть, — сказав Начхобия, вилазячи з укриття.
Незабаром вдалині, немов йде з-під землі, виник глухий гуркіт. Гуркіт поступово наростав і, коли показалися танки, злилося в суцільний неумолчний гул.
Газанфар подивився в бінокль. Він одразу визначив: йдуть T-ІІІ та Т-IV. Спершу танки рухалися не поспішаючи, присідаючи на нерівностях грунту як хижі звірі. Потім вони додали швидкість, і на кінцях дульных зрізів почали все частіше й частіше спалахувати вогники. Уздовж нашої передової знов з’явилися розриви.
Коли танки дійшли до середини нейтральної смуги, Акперов встав до щитка і скомандував:
— До бою!
Сержант трохи хвилювався. Так завжди траплялося з ним на початку бою. Але зовні це ніяк не виявлялося. «І в бою, браток, поспішай не поспішаючи», — не раз чув він від досвідчених літніх солдатів. Цього мудрого правила Газанфар намагався триматися завжди, в будь-яких обставинах.
Що б не відбувалося на передовій, він, за можливості, у міру своїх сил, відпущених йому влади та здібностей, прагнув виключати всі скоростигла, нерозумне. І це йому вдавалося.
Але от хвилювання він не завжди міг побороти. Найчастіше видавав його стан голос: іноді при подаванні перших команд він раптом зривався і дзвенів, як у хлопчиська перехідного віку.
Так сталося і цього разу.
«О, чорт» — подумки лайнувся Акперов і обернувся, щоб подивитися на підлеглих: не посміхаються? Загалом людина не образливий, Газанфар був недовірливий і самолюбний в усьому, що стосувалося його командирської честі. Поруч стояв замполіт дивізіону. Він усміхнувся.
— Ти що такий сердитий, сержант? — спокійно, ніби розмовляючи де-небудь в далекому тилу за чашкою чаю, запитав він. — На сердитих воду возять. Дивись, перш часу пересердишься — не вистачить на весь день. А він довгий.
Сержант усміхнувся і вибачається голосом сказав:
— Вистачить.
— Командир! — крикнув хтось з розрахунку. — Близько вже.
Акперов схопився за бінокль. В перехресті окулярів виявився головний танк, на боках його чітко виднілися чорні хрести.
Запищав зумер польового телефону. Сержант ривком схопив трубку і тут же скомандував:
— По головному — гранатою бронебійної!
Клацнув замок, вогнавший в стовбур снаряд. Начхобия, зсунувши на потилицю пілотку, щоб вона не заважала йому цілитися, припав до панорамі і поклав праву руку на спусковий важіль.
Акперов вказав кутомір, рівень…
— Приціл двадцять!
Начхобия запитливо глянув на командира.
— Допустимо ближче, щоб напевно, — відповів він.
Розкотистий гуркіт танків наростав. Головний танк трохи підвернув вправо, і було добре видно, як з-під гусениць його, кришиться в повітрі, вилітала тверда суха земля.
— Вогонь! — уривчасто вигукнув Акперов.
Перший снаряд розірвався трохи лівіше мети. Акперов швидко дав поправку. Начхобия щось забарився у панорами.
Ну! Вогонь!Чого? —сержант Різко обернувся до наводчику. — Давай,
Але поки Начхобия міняв приціл, танк промчав ще вперед і потім різко підвернув вліво. Розрив припав тепер праворуч.
— Маневрує, гад! — не відриваючись від бінокля, сказав Акперов. — Не дається в приціл. Ворушіться!
Замполіт, опустивши бінокль, збоку подивився на Акперова. Невисокого зросту, кремезний і широкоплечий, сержант, ніби вросла по щиколотку, твердо стояв на землі, і було у всій його ладно скроєної фігурі стільки впевненості і сили, що замполіт подумав про те, що, мабуть, йому тут робити нема чого — ці будуть стояти на смерть. Він повернувся, щоб піти з вогневої знаряддя, як пролунав переможний вигук Акперова:
— Є!
З вежі підбитого танка повалив чорний дим, відскочила кришка люка і один за одним на землю зіскочив танкісти. Трьом вдалося скотитися по броні і сховатися за гусениці. Четвертого змахнула чиясь куля.
Задиміли ще дві ворожі машини. Їх підбили інші знаряддя. Але ворожі танки всі йшли вперед, а за ними бігли автоматники. Тоді по противнику вдарила гаубична батарея.
Вже щосили заливалися ручні й станкові кулемети, винтовочные і автоматні постріли злилися в суцільний неумолчний тріск, а подекуди почали рватися гранати. Акперов зрозумів, що на якихось ділянках противник впритул наблизився до наших окопів.
Роком раніше така обставина, безумовно, стривожило б сержанта. Його розрахунок кілька разів опинявся майже в оточенні. Він назавжди запам’ятав ті розпачливі хвилини, коли, здавалося б, не залишалося ніякої надії на порятунок. І якщо артилеристи не покидали вогневу, а продовжували стріляти, то тому лише, що лють і борг радянського солдата щоразу виявлялися сильніше страху смерті. Але потім Акперов і в таких ситуаціях навчився діяти холоднокровно і виважено, навчився розпізнавати, коли небезпека дійсна.
Зараз небезпека була тільки попереду, там. Але небезпека наростала. Акперов з досвіду знав, що трапляються такі бої, коли навіть відступаючі діють з такою люттю і исступленностью, що зупинити їх може тільки повне винищення.
Кілька ворожих снарядів розірвалося поблизу вогневої позиції акперовского знаряддя. На плечі Газанфара посипалася земля.
Праворуч під гострим кутом на знаряддя мчав ніби з-під землі виріс Т-III. Він був уже зовсім недалеко і все збільшував швидкість. За щитка знаряддя затарабанила кулеметна черга, Начхобия пригнувся, але тут же на кінці гармати Т-III зблиснуло полум’я, зліва гримнув вибух, зашелестіли осколки, і навідник ткнувся головою в щиток.
Акперов зайняв місце навідника. Припавши до панорамі одним оком, руками й голосом показував він Правильним, як ставити знаряддя. Танк був уже зовсім близько, навіть лунав скрегіт гусениць.
Акперов натиснув на спусковий важіль, і одночасно гримнули два постріли — з протитанкової гармати і танкового знаряддя. Т-III сіпнувся, немов наткнувся на стіну, і зупинився. Біля щитка глухо застогнав і схопився за праву ногу Акперов.
— Командира поранило! — крикнув Правильний.
Боєць не встиг підхопити сержанта. Акперов завалився набік і спиною впав на землю. Йому раптом стало нестерпно жарко і душно, він рвонув воріт гімнастерки і подивився на небо. Високо над землею рваними краями клубочилися хмари.
Хтось, піднімаючи сержанта, необережно зачепив пробиту ногу осколком. Гостра миттєва біль пронизав усе тіло Газанфара, він застогнав і знепритомнів.
Поранення виявилося важким, і Акперов довго пробув у госпіталі. Тут він дізнався, що за бій на Україні нагороджений орденом «Червона Зірка».