В кінці липня в район передбачуваних боїв з щойно отриманими новенькими тридцатьчетверками прибув лейтенант Количев. Але довго засиджуватися на одному місці не довелося. 7 серпня ударні групи військ Західного фронту перейшли в наступ. Через день запеклі бої набрали і танкісти. Фашисти чинили опір з винятковим завзяттям.
Сюди вони перекидали дивізії з-під Орла і Брянська, але і це не допомагало. Радянські воїни хоча і повільно, але просувалися вперед. Колычеву зі своїм танковим взводом вперше довелося під потужним вогнем артилерії та авіації супротивника долати водну перешкоду. Це було його перше бойове хрещення в ролі командира взводу.
Воно було витримано успішно. Річка Угра була форсована, і його машини з ходу увірвалися в розташування ворожої піхоти. Після бою командир бригади викликав до себе Количева та оголосив подяку.
Напруга з кожним днем зростала. Фашистське командування бачило, що з втратою «смоленських воріт» (смуга між Дніпром і Західною Двіною) воно позбавлялося можливості настання на Москву і радянським військам відкривався шлях у Білорусію, Східну Пруссію і Польщу. Тому Гітлер кидав сюди кращі частини. Незважаючи на перевагу наших військ в живій силі і техніці, настання їх до кінця серпня сповільнилося.
Особливо важкі бої розгорнулися 28 — 30 серпня за Ельню. В контратаку проти танкістів 2-го гвардійського корпусу фашисти вирушили близько ста своїх «пантер» і «фердинанд». Поле бою було вкрите німецькими і нашими машинами. За п’ять годин йшов безперервний бій. І все ж напір і мужність радянських танкістів взяли верх. Вони змусили фашистів відступити.
У числі перших екіпажів 25-ї гвардійської бригади в багатостраждальну Ельню увійшли і екіпажі взводу лейтенанта Количева. І в тому, що бригаді присвоєно почесне найменування Ельнинской, була частка заслуги і Миколи Количева. На підступах до міста він знищив три фашистських танки і кілька десятків ворожих солдатів і офіцерів.
Наступ тривав. Долаючи запеклий опір німців, болота і озера, лісові завали і річки, гвардійці очищали землю від фашистів, звільняли радянських людей.
11 жовтня. День видався ясний і не по-осінньому теплий. Танкісти готувалися до нового бою. Екіпажі поралися біля своїх машин. Командири по картах уточнювали район дій. Раптом пролунала команда: «Приготуватися до побудови!» Лейтенант Количев оглядав радіостанцію і укладання снарядів. Почувши голос чергового, він виліз з танка і відразу ж зустрівся з посильним.
— Командир батальйону наказав усім почистити обмундирування, підшити підкомірці і приготуватися до строевому огляду, — доповів молодший сержант.
— Ясно. Можете йти, — відповів Количев, а сам подумав: «І для чого це знадобилося ще?» Але тут же відкинув цю думку. «А мабуть, правильно. Адже це ще вище підніме дисципліну і відповідальність кожного за виконання поставленого завдання».
Перед строєм нещодавно влилися до складу з’єднання танкістів стояли командир бригади гвардії полковник Шевченко і командир батальйону капітан Стрільців.
Пролунала команда «Струнко! Рівняння на середину!». Надійшла доповідь командира батальйону полковнику Шевченка про те, що батальйон з нагоди присвоєння звання «гвардійський» побудований. Командир бригади наказав зачитати наказ. У Количева сильніше забилося серце. Він ще більше витягнувся і уважно слухав старшого ад’ютанта, старшого лейтенанта А. Ф. Рябова, який зачитував список особового складу батальйону.
Ось він почув і своє прізвище. Йому все ще не вірилося, що тепер він не просто офіцер, а гвардієць, представник тих військ, на яких рівняються всі частини Радянських Збройних Сил.
Він добре розумів, що звання «гвардія» накладає додаткові обов’язки. А заслужив він, його екіпажі це високе звання? І коли закінчився урочистий марш, Количев зібрав екіпаж взводу і про все це поговорив.