Догоряли підбиті машини | Історичний документ

Я стою на спостережному пункті неподалік села Ближня Игуменка. Звідси поле битви як на долоні. Геть з боку Михайлівського плацдарму проти 81-ї дивізії полк рушив мотопіхоти. Попереду — близько 40 танків, що рухаються колоною у формі літери «П». На кожному «тигрі» — автоматники. За важкими танками йдуть «фердинанди». Трохи далі — «пантери» і бронетранспортери з піхотою.

Ось «тигри» і «фердинанди» піднімаються на пагорб. На мить зупиняються і жерла їх гармат викидають першу чергу вогню і сизого диму. Розриваються снаряди недалеко від нашої передньої лінії, майже біля артилерійських позицій.

«Зупинити!» Я віддаю наказ командувача артилерією: запрягти в роботу всі знаряддя! Незабаром пролунав перший залп у відповідь. Це відкрили вогонь протитанкові гармати. Приєдналися до них і кулемети…

Стій, що це таке? Чому раптом зо два десятки танків, відокремившись від колони, кинулися трохи лівіше? Наводжу трубу. Проти танків одна наша гармата. Вона безупинно палить. Один «тигр» захлинувся, спалахнув величезним багаттям.

Пізніше я дізнався, що на чолі розрахунку стояв сержант Борискін. Перед початком бою він сказав своїм товаришам:

— Не соромитись, хлопці! Гармата-матінка не підведе.

Коли на розрахунок кинулися відразу 20 танків, Борискін, зі словами: «спокійно, хлопці», прямою наводкою вдарив по найближчому «тигру» і не промахнувся.

— Бачили? — звернувся Борискін до артилеристам, коли танк охопило полум’ям. — Не так страшний чорт, як його малюють. Давайте ще!

Розташований за надійним укриттям, розрахунок продовжував вести вогонь. Його командир був поранений раз, поранений два, але на позиції ні на хвилину не замовкав його твердий і дзвінкий голос:

— Снарядів! Наводь! Вогонь!

Напевно, ствол гармати від постійної стрілянини був червоним. Але до цього! Одна турбота — не підпускати ближче танки. Навколо танцюють стовпи вибухів. Всі цілі ворожі машини спрямували вогонь на незламний розрахунок. Осколки снаряда вразили сержанта Борискіна і в третій раз, але командир гармати, поки не відбили атаку, залишався на посаді.

Атака захлинулася, і на якусь мить запала тиша. Я подзвонив Морозову:

— Молодці гвардійці, добре зустріли! Значить, не розучилися воювати!

— За півгодини вивели з ладу сорок танків, знищили цілий полк, — з гордістю відповів командир дивізії.

— Бийте їх в тому ж дусі! Зверніть увагу на лівий фланг.

Попередження було своєчасним. З спостережного пункту я помітив, як на протилежному березі річки, до річищ та прибережних чагарниках, розташованим південніше населених пунктів Пушкарное і Далекі Піски, противник стягував танки, піхоту. До берега підвозились засоби переправи. По дорозі Харків — Бєлгород у цьому ж напрямку йшла велика колона автомашин. Можливо, тепер, зазнавши невдачі на ділянці, яка обороняла дивізія Морозова, фашисти мали намір направити основний удар проти 78-ї дивізії. Про своїх міркуваннях я доповів командувачу.

— Цілком можливо, — погодився він. — З цього напрямку не спускайте очей.

— Добре би направити туди нашу авіацію? — запитав я.

— Поки що немає можливостей. Авіація підтримує дії 6-ї гвардійської армії генерала Чистякова. Там становище зараз складніше. А ви використовуйте свою артилерію.

Я переніс свій спостережний пункт на нове місце, на височину у селища радгоспу імені Соловйова. Звідси краще видно й смуга 78-ї гвардійської дивізії, і річка сіверський Донець з припливом Розумна, і протилежний берег.

В 11 годин 30 хвилин на 78-ю дивізію обрушилися близько сотні ворожих бомбардувальників. Протягом 20 хвилин вони безперервно бомбили і поливали свинцем наші позиції. І слідом за цим почалася артпідготовка, ще більш потужна, ніж вранці. Вона тривала півгодини, і все це час розрізнити що-небудь на передній лінії було неможливо — від краю і до краю стояла стіна вздыбленной землі, пилу і диму. Під таким прикриттям ворогові вдалося в декількох місцях переправитися через річку.

І ось зараз наші підрозділи, обороняють ділянку північніше села Нижній Ольшанец, атакували близько 150 танків і піхотна дивізія. У той же момент з боку роз’їзду Крейда на 238-й полк 81-ї дивізії рушили 50 танків і два полки піхоти, а з Михайлівського плацдарму полк мотопіхоти і кілька танків. Було ясно: німці, виконуючи наказ свого командування, зроблять все, щоб прорвати лінію оборони корпусу, вийти на дорогу Білгород — Короча і з’єднатися з частинами, що діють на Бєлгородсько-Оболенском напрямку.

Ми підключили справу всю артилерію дивізій. На передовій були пущені в хід протитанкові рушниці, кулемети, автомати, гранати. Атака захлинулася. Але ми все ж не зуміли відкинути ворога за річку. Плацдарм залишився в їх руках. І на цьому новому плацдармі було сконцентровано близько двохсот танків і двох піхотних дивізій. Більшість машин — «тигри» і «пантери». По флангах — самохідні «фердинанди».

Я разом з командувачем артилерією корпусу полковником Кудряшовым і ад’ютантом Петровим поспішив на спостережний пункт 78-ї дивізії. Він розташовувався на північній околиці Крутого Лода біля самого узлісся. Там і зустрів нашу машину комдив Скворцов.

— Один залишився, — сказав він. — Заступників відправив по частинах, начальник політвідділу в 255-му полку.

Беремо в руки біноклі. Над полем бою висить чорний дим. Крім охоплених вогнем танків і автомашин, нічого не видно. Де ж наші?

Дзвоню командирам полків, розташованих на передній лінії. Трубку бере командир 255-го полку майор Д. С. Короленка.

— Перший батальйон капітана Зоріна залишився в оточенні біля Нижнього Ольшанца, — доповідає він. — Точних відомостей про його положенні немає. Надіслав па зв’язок кілька людей, але поки що ніхто не повернувся. Інші батальйони за залізничним насипом. Готуються до відбиття атаки…

— Сьогодні ви воювали добре, — сказав я. Через залізничне полотно тримайте міцно. А Зоріну треба допомогти артилерією.

Інші полки дивізії також знаходилися вздовж насипу. Перед відходом поставив перед генералом Скворцовим завдання — далі не відступати і тримати оборону до підходу ударної групи корпусу.

Але німці не стали чекати, поки ми розгорнемо резерви. В 17 годин гітлерівці на ділянці від роз’їзду Крейда до Нижнього Ольшанца відкрили суцільний артилерійський вогонь, який був ще більш тривалим і сильним, ніж вранці. Як тільки змовкли гармати, знову з’явилися бомбардувальники. Бомбові удари спрямовувалися на ті ж позиції — залізничний насип, Розумну, Крутий Лог. Не встигли перепочити після першого нальоту, як над нами знову з’явилися близько сотні літаків. А коли і вони відбомбилися, захисників 78-ї дивізії противник атакував 150 танками і однієї піхотної дивізії. Крім того, проти лівого флангу 81-ї дивізії при підтримці 40 танків наступали два полки піхоти. В цей критичний момент мені зателефонував Морозів.

Догоряли підбиті машини | Історичний документ

 

— З Михайлівського плацдарму на Старе Місто почали наступ ще близько сорока танків і один піхотний полк.

Значить, подумалося мені, ворог хоче прорвати оборону відразу в декількох місцях. Його можна було зупинити тільки стіною вогню.

За моїм наказом вогонь відкрили відразу всі знаряддя корпусу. До них підключилися вкопані в землю танки, протитанкові рушниці і кулемети. Гримнув залп «катюш». А ворог все ломився вперед.

Наша авіація все ще була зайнята в іншому районі. Користуючись цим, в небі господарювали німецькі літаки. До сьомої години ворогу все ж вдається відтіснити нас назад і перейти на інший бік залізничного полотна.

О восьмій вечора зателефонував Скворцов.

— Становище кепське, товаришу генерал. Прорвалися танки. Йдуть на Розумну, Нижній Ольшанец в руках противника.

— Через десять хвилин буду у вас, — сказав я і кинувся в машину.

До моменту мого прибуття в дивізію Скворцова вогонь другого ешелону зупинив наступ противника, і його піхота вже окапывалась. Генерал Скворцов був вкрай стурбований станом дивізії і збирався перейти на запасний спостережний пункт.

— Поки залишитеся тут! — сказав я йому. — З настанням темряви перебросите полиці першого ешелону на лінію Розумна — Крутий Лог. До ранку на рубіж Крутий Лог — Генераловка підійде ударна група корпусу. Будете діяти спільно. А зараз встановіть зв’язок з командиром 73-ї дивізії полковником Козаком.

Звідси ж я подзвонив командарму. Розповів про положенні, що створилося, і попросив дозволу вивести ударну групу на намічені позиції. Командарм погодився з моїми доводами і в свою чергу попросив у що б то не стало утримати лінію оборони.

Опустилася ніч, тривожна і неспокійна. Звичайно, про відпочинок навіть не можна було й думати.

На полі бою догоряли підбиті машини. Час від часу тонку завісу нічної тиші то тут, то там проривали оглушливі вибухи бензобаків. Тоді в небо вскидывались стовпи вогню, осяваючи всю округу. Але через мить на полі знову залишалися лише розрізнені вогнища, помаранчеві мови яких не стільки світили, скільки коптили і зловісно відтіняли останки машин і знарядь.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь