Коротка біографія
Ім’я: Роман Дмовського
Роки життя: 9.08.1864 – 2.01.1939
Держава: Польща
Сфера діяльності: Публіцист, громадський і політичний діяч.
Найбільше досягнення: Один із засновників і керівників національно-демократичного руху в Польщі, теоретик та ідеолог польського націоналізму
Дмовського Роман (псевдонім: Казімєж Вибрановський) публіцист, громадський і політичний діяч. Із сім’ї ремісника. Політичною діяльністю займався з 1888 року, член Спілки польської молоді.
У 1890 закінчив природничий факультет Варшавського університету, член польської Ліги; разом з Л. Я. Поплавським і 3. Балицьким співпрацював в щотижневій газеті «Глос» («Голос»).
У травні 1891 один з організаторів маніфестації у Варшаві на честь 100-річчя першої польської конституції; в серії брошур «З поточного життя», що видавалася Лігою, опублікував свою першу публіцистичну роботу «Наш патріотизм».
Основи програми сучасної національної політики», у якій розглядав збройне повстання як головний засіб для досягнення незалежності Польщі. У 1893 ініціатор перетворення польської Ліги в Лігу народову, її фактичний керманич.
У 1894 після святкування річниці повстання Т. Костюгико, рятуючись від репресій, переїхав до Львова, де з середини 1895 спільно з Поплавським видавав журнал «Пшегльонд вшехпольски» («Всепольское огляд»), в 1896 обраний до ЦК Ліги народової.
Дмовського — один із засновників і керівників національно-демократичного руху в Польщі, теоретик та ідеолог польського націоналізму.
У 1897 розробив основні програмні положення Національно-демократичної партії, розвивав і пропагував їх у журналі «Пшегльонд вшехпольски»; в 1903 році видав працю «Думка сучасного поляка», в якій відмовився від ідеї збройного повстання, оголосивши основною метою національної демократії співпрацю з російським урядом для забезпечення польському народу «можливості більш широкої національної самостійності».
В 1904 — в Японії, де Дмовському вдалося зірвати переговори Ю. Пілсудського з японським урядом про допомогу в організації збройного повстання в Царстві Польському. Після закриття журналу «Пшегльонд вшехпольски» (1905) повернувся до Варшави, де за його активної участі була створена партія Національний союз робітників.
В період Революції 1905-07 очолив польську делегацію на переговорах з російським урядом в 1905 про надання Царства Польського политичекой територіальної автономії; в 1907 депутати 2-ї і 3-ї Держ. думи від Царства Польського, очолив Польське коло; в 1908 змушений відмовитися від депутатського мандата; тоді ж видав книгу «Німеччина, Росія і польське питання», в якій, попереджаючи про небезпеку, що грозить Довше з боку Німеччини, обґрунтовував необхідність співпраці з рос. урядом, а також зміцнення слав, солідарності; разом з лідером чеських націоналістів К. Крамаржем організував у Празі панслов’янський з’їзд. Для Дмовського був характерний крайній антисемітизм, який посилився після провалу планів створення польської автономії.
Видавав Газету поранну 2 гроше» («Ранкова газета за 2 гроша»). В 1912 році, коли на виборах до 4-ї Держ. думу від Варшави пройшов кандидат Бунду, закликав до бойкоту євреїв у суспільному та економічному житті.
З початком 1-ї світової війни, голова Польського національного комітету; висунув гасло об’єднання всіх польських земель під владою Російської корони; в листопаді 1914 р. виїхав за кордон, намагаючись при посередництві урядів країн Антанти чинити тиск на Росію у польському питанні.
В 1917 призначений офиц. представником Польщі на Заході; брав участь у формуванні польської армії на терр. Франції; влітку виступив перед представництвами країн Антанти і США з ідеєю «Польща від моря до моря», яка повинна була включати значить. території на сході (Литву, Білорусію, Україну), а також Верхню Сілезію, частина Східної Пруссії, Холмську область, Мальборк, Гданськ та в армію; відстоював цю ідею на Паризькій мирній конференції 1919 р.
У незалежній Польщі активно займався політичною діяльністю, спрямованою передусім на об’єднання всіх правих сил країни в організації «Табір Великої Польщі», яка була ним створена в 1926 році за зразком фашистської партії Б. Муссоліні; в боротьбі за лідерство в національному русі змагався з Пілсудським. Після заборони «Табору…» (кінець 1932 — початок 1933) від політичної діяльності відійшов, займався літературною працею.