Діючи в тилу противника, 7-й кавкорпус раптовим ударом увірвався в Стрюково і знищив близько сотні гітлерівців. Підходячи до станції Фащівки, підрозділи потрапили під сильний вогонь артилерії і кулеметів, але це лише ненадовго зупинило наступ. У підсумку Фащівки була захоплена, знищено частину гарнізону, а решта втекли. Частини корпусу негайно перейшли до кругової оборони і надалі відбивали атаки противника з напряму хутора Розсипний.
За свідченнями полонених, 20 лютого 1943-го в Фащевку повинні були підійти великі сили з метою оточити і знищити кавалерійську угруповання в Стрюково. Ці дані повністю підтвердилися. До вечора 20 лютого танки противника в супроводі автоматників почали захоплювати висоти навколо Стрюково, але були відбиті вогнем і контратаками ескадронів 78-го кавполка і химэскадрона 15-ї гвардійської кавдивізії.
У зв’язку зі сформованою обстановкою командир корпусу вирішив вийти в район Іллірія, куди до цього часу повинні були підійти частини 1-го гвардійського мехкорпусу. Опівночі кавалерійські дивізії, маючи в авангарді 15-го гвардійську кавдивизию, виступили за маршрутом Стрюково, Поповка, селище Артема. При захопленні селища Артема передовим 84-му кавполком в швидкоплинному бою була знищена рота танкістів у складі близько 120 осіб, які йшли на поповнення. При цьому шабельні ескадрони гвардії старших лейтенантів Д. К. Макарену і Зав’ялова обійшли ворога з тилу, а кулеметний ескадрою Красильникова вдарив у лоб.
У цьому бою особливо відзначився заступник командира кулеметного ескадрону гвардії молодший лейтенант М. Ф. Тюрін. По суті, гітлерівські танкісти були знищені двома його станковими кулеметами, одним з яких командував гвардії старший сержант В. Т. Кравцов. Вили взяті полонених і трофеї.
21 лютого на підставі отриманих даних зі штабу 3-ї гвардійської армії стало ясно, що її сполуки наступають на Червоний Кут. У зв’язку з цим командир корпусу прийняв рішення вести наступ: 16-ї гвардійської кавдивизией — в напрямку Іванівка, Петрове, Красносілля; 15-ї гвардійської кавдивизией — на Червоний Кут, щоб з’єднатися там зі своїми військами. Одночасно командир корпусу наказав командиру 14-ї гвардійської кавдивізії виходити на з’єднання з частинами 3-ї гвардійської армії самостійно за маршрутом Уткино, Федорівка, Іллірія, Успенка.
До вечора 21 лютого 15-я гвардійська кавалерійська дивізія підійшла до Червоного Куту. Село розкинулося приблизно на п’ять кілометрів в довжину і більш ніж па кілометр завширшки і було розташоване в балці. Західна частина його відокремлена притокою річки Міус.
Розвідники проникли в село і безшумно зняли патрульних. Далі стрімким ударом в село увірвалися кіннотники. У фашистських рядах почалася паніка.
78-й кавалерійський полк у цьому бою розгромив штаб 62-ї піхотної дивізії і взяв у полон її командира разом з офіцерами штабу. Батареї гвардії майора В. М. Саверского своїм вогнем придушували артилерію супротивника.
Протягом півтора годин село було повністю очищено від німецько-фашистських загарбників. При цьому кіннотники знищили до двох рот піхоти, взяли в полон до роти солдатів і офіцерів, захопили понад 300 коней, 10 вантажних автомашин з продовольством, 5 легкових машин та інше військове майно.
У звільненому Червоному Куті полиці поповнилися кінським складом, продовольством і фуражем. Протягом ночі воїни приводили в порядок себе і зброю, ховали загиблих товаришів.
22 лютого командувач 3-ї гвардійської армії поставив 7-го кавкорпусу нове завдання: йти на з’єднання з частинами армії в напрямку хутора Широкий, а потім завдати удару по ворогу з тилу, діючи назустріч наступавшему зі сходу 14-му гвардійському стрілецькому корпусу. Виконуючи це завдання, з’єднання корпусу увечері почали вихід з рейду. Марш проходив у важких умовах бездоріжжя, по снігу глибиною до одного метра.
При підході до Юлину-1 розвідка встановила, що на шляху просування корпусу противника в районі Фрондировки розташовувалася артилерійська бригада і до 400 солдатів і офіцерів з обозами, південніше Журавлівки — артилерійський полк, в Іванівці — велика група автоматників з танками. Гітлерівці знаходилися також у Штеровке, Федорівці, Микитівні і в стайнях північніше Юлину-2.
23 лютого командир корпусу наказав командиру 15-ї Гвардійської кавдивізії атакувати противника в Фрондировке, захопити артилерію на вогневих позиціях, щоб потім використовувати її в бою. Раптовим нальотом дивізія повинна була створити умови корпусу для подальшого просування. Для цією їй необхідно було 78-му кавполком захопити Фрондировку, а групою під командуванням начальника політвідділу дивізії гвардії підполковника Р. С. Кузнєцова, в яку входив химэскадрон гвардії капітана В. В. Народила, — стайні північніше Юлину-2. Проте в результаті зволікання при висуванні 78-го кавполка елемент раптовості був втрачений, противник чинив йому запеклий опір під Фрондировкой і скував його дії. Полк поніс втрати і, вийшовши з бою, повів наступ південне цього населеного пункту. Керуючи боєм, загинув заступник командира 15-ї гвардійської кавдивізії гвардії полковник В. М. Горбатенко.
Одночасно запеклий бій розгорівся на північ Юлину-2. З вигуком «ура» кіннотники кинулись в атаку і захопили дві стайні, в яких виявилося велика кількість коней. Взяти третю стайню групі не вдалося. До супротивника підійшло підкріплення, і був відкритий сильний артилерійський вогонь.
В одній з атак був важко поранений підполковник гвардії Р. С. Кузнєцов. Але він залишався в строю, поки міг триматися на ногах, і своїм прикладом і безстрашністю надихав бійців. Це був воїн, беззавітно відданий партії і Батьківщини. Бійці любили його як рідного батька. Він вмирав у них на очах, але закликав їх йти вперед на ворога.
А навколо гримів бій. Кіннотники відбивали контратаки фашистів, завдаючи їм великої шкоди. Надалі ця група за наказом комдива вийшла з бою і змогла відірватися від противника завдяки тому, що гвардії капітан В. В. Родін народився тут і добре знав ці місця.