Великий загін дівчат вступив у війська ППО навесні 1942 року, що дозволило направити на фронт десятки тисяч чоловіків, придатних до стройової служби. Так, наприклад, у 9-му Сталінградському корпусі ППО служило понад 7500 дівчат, які прибули з Башкирії, Сталінградської і Чкаловської областей. Були цілі частини — зенітні дивізіони, в яких більшість бойових розрахунків складали дівчата.
Небагато, всього жменька досвідчених бійців була кістяком 1077-го зенітно-артилерійського полку полковника Ст. Е. Германа, коли він формувався в Сталінграді в квітні 1942 року. Решті було по 17-20 років. Третина всього особового складу — дівчата. А адже саме батареям цього полку, що розташовувався на північній околиці міста, довелося взяти перший страшний удар фашистів.
Чимало дівчат влилася в ряди червонофлотців Волзької військової флотилії.
Батарея, в якій служила Рогачова, збила 6 ворожих літаків. Безстрашна навідниця завжди точно визначала мету. Коли ж потрібно переключити зенітні гармати на поразку наземної цілі, Рогачова і тут показувала високу майстерність. На ділянці, обороняемом полком, жоден фашистський танк не пройшов. В цьому чимала заслуга Е. Рогачової.
Колишня вчителька В. Р. Калініна, ставши зенитчицей, пройшла зі своїм полком бойовий шлях від Сталінграда до Німеччини.
Із завидною старанністю працювали жінки в штабах, де забезпечували управління військами і виховання бойової стійкості військ.
Бойовим ватажком молоді була Лідія Сошнікова — секретар 282-го полку 10-ї стрілецької дивізії полковника А. А. Сараєва.
У ті тривожні дні, коли ворог несамовито рвався до Волги, за ініціативою К. Сошниковой вирішили дати клятву відстояти священні рубежі на підступах до тракторному заводу: «Наказ народу: назад ні кроку! І ми не сміємо відступати. До останньої краплі крові, до останнього подиху за Батьківщину будемо стояти. Бути вірними своїй Батьківщині, в цьому бою не відступити ні на один крок. Стояти на смерть!»
Незабаром вони бойовими справами підтвердили вірність своїй клятві.
10 вересня гітлерівці зробили наступ на рубіж, який обороняли дивізією, але натрапили на залізну оборону. Воїни 282-го полку билися за кожен метр рідної землі і ні на п’ядь не пропустили наседавшего ворога.
Через деякий час гітлерівцям вдалося відрізати командний пункт полку, де перебувала Л. Сошнікова. Виникла небезпечна ситуація, яка вимагала вжиття запобіжних заходів. Командир полку А. М. Грущенко наказав вивести людей і врятувати документи.
Виконуючи наказ, група бійців покинула бліндаж і, пригнувшись до землі, поповзла вперед, але була оточена ворогом. Пролунали автоматні черги, а потім з-за рогу здалися танки. Почекавши зручний момент, Сошнікова кинула кілька гранат і, притиснувшись до землі, застигла в очікуванні. Одна мить — і пролунав оглушливий вибух. Обидва танки зупинилися, а піхотинці відійшли і залягли.
— Вперед, за мною! — скомандувала дівчина і, тягнучи за собою бійців, першою кинулася на фашистів. Мужність і відвага увінчалися успіхом: на чолі з комсоргом бійці пробилися до своїх.
Командування полку високо оцінювало морально-бойові якості Лідії Сошниковой. Ось, наприклад, що було написано в листі до матері відважної дівчини: «Дорога Марія Олексіївна! Ваша дочка жива і здорова, працює у нас в полку. Ви як матуся можете пишатися своєю дочкою. Вона вихована вами як чесний патріот, вірна дочка нашої Батьківщини. Вона вся віддається служінню Батьківщині і вміло виховує сотні молодих вояків, готуючи їх до боротьби з німецькими загарбниками… Виховуючи воїнів, вона сама є взірцем мужності, стійкості і відваги. Ці якості Лідія показала в боях за Сталінград та на Центральному фронті» .