Відомо, що життя будь-якої людини багато в чому обумовлена його дитинством. Вінценосні особи не виняток. Дитинство і юність Петра дають ключ до розуміння багатьох його починань і реформ.
Петро був сином царя Олексія Михайловича Романова від другої дружини – Наталії Кирилівни Наришкіної. Цар одружився в солідному віці на молоденькій дівчині не дуже знатного дворянського сімейства. Такий шлюб означав удачу для всього роду. Брати юної цариці отримали боярське звання. Але Олексій Михайлович помер, коли маленькому царевичу було всього три з половиною роки. Царем став старший син від першого шлюбу – Федір. Життя родичів другої дружини ускладнилася. Однак справжня трагедія розігралася в 1682 році.
Цар Федір помер бездітним. Виникло питання: хто повинен успадковувати Федору – його рідний брат Іван або єдинокровний Петро? Сам Іван по тілесної і душевної слабкості на престол не претендував. Але за його спиною стояла владна царівна Софія Олексіївна – його рідна сестра.
Він твердо вирішив дізнатися, як користуватися цією штукою. Оскільки річ була привезена з Франції, значить, розсудив Петро, закордонні люди повинні мати уявлення, для чого і як такі штуки у них тримають. Він звернувся до німецького лікаря (в ті часи особливої різниці між західними іноземцями в Росії не робили, всіх іменували «німцями»). Доктор сказав, що подання має тільки саме загальне, і оскільки прилад морський, треба б знайти моряка. Моряки знайшли в тій же «Німецькій слободі», де жив і сам лікар. Тоді іноземцям в Москві дозволялося жити лише в строго визначеному районі. Район цей перетворився у своєрідний «куточок Європи». Там і знайшли старого голландського моряка – Франца Тиммерамана, який пояснив допитливому юнакові, що далеко-далеко є моря. По морях ходять кораблі і ін. Все це вразило уяву Петра. Він загорівся інтересом. Однак Тиммерман пояснив, що для користування астролябією потрібно знати математику. На Русі знавців цієї науки тоді не було. Та й сам Тиммераман знав математику далеко не блискуче.
Але немає таких перепон, які не можна подолати при належній мотивації. Мотивація у царя була. Збереглися учнівські зошити Петра, в яких видно, з одного боку, його жахливу безграмотність, з іншого, швидкий прогрес у виконанні складних геометричних дій.
Разом з Тиммерманом вони виявили в сараї двоюрідного діда Петра – боярина Микити Івановича Романова англійська ботик – невелике вітрильне судно, що мав можливість ходити під вітрилами не тільки вітром, але і проти вітру (гласами). Це властивість ботика дуже здивувало Петра, і він захотів випробувати судно на воді. Спочатку для цього ботик винесли на Яузу. Але Яуза затісна для ходіння гласами. Тому судно переправили на Плещеево озеро, де можна було розгорнутися в повну силу.
З цього розваги пішло захоплення Петра флотом.
Але не тільки.
Захоплення вітрилом привело його до частих візитів в «Німецьку слободу». Там юний цар перейнявся симпатією до західного способу життя. Це не дивно. Молодій людині потрібне спілкування. А з ким йому було спілкуватися? Москва і Кремль асоціювалися у нього з пережитими в дитинстві страхами, символізували темну сторону його життя. А в «Німецькій слободі» його зустрічали усміхнені обличчя і делікатне поводження. Жителі слободи розуміли, що перед ними нехай безвладний поки, але цар, і вели себе відповідно.
Затишні будиночки, смачна їжа. І дівчата. Так, саме в «Німецькій слободі» у Петра, за спогадами сучасника князя Куракіна, «почав амур перший бути». Першою його фавориткою стала Ганна Монс – дочка німецького виноторговця. Тобто, в Німецькій слободі були сконцентровані джерела всіх позитивних емоцій, а в Москві – негативних. Тому коли Петро добився влади, він вирішив перетворити всю Росію в одну велику «Німецьку слободу». Бородаті російські фізіономії були йому неприємні, а голені німецькі викликали симпатію. Тому укази, що стосувалися побутових змін, що були видані одними з перших. Вони з’явились одразу після повернення з Великого Посольства. Хіба не можна було завойовувати балтійське узбережжя з бородами і в російських каптанах? Можна. Але Петрові хотілося створити для себе психологічно комфортне середовище. І він зробив це. Навряд чи ми можемо його за це засуджувати.
Автор: Вадим Вікторович Боргів — російський історик і письменник. Доктор історичних наук, професор.