Димінського плацдарм | Історичний документ

Тут, на рясно политій кров’ю російського народу новгородської землі, в лютому 1943 року відбулося бойове хрещення 4-ї гвардійської повітрянодесантної дивізії. Дивізія була сформована в грудні 1942 року з частин і з’єднань першого десантного корпусу, а також 2-ї і 5-ї маневрених воздушнодесантных бригад, командний склад яких вже побував у боях. Командував дивізією в той час генерал-майор Александров Петро Олексійович.

5 лютого 1943 року частини дивізії були підняті по бойовій тривозі і спрямовані на Північно-Західний фронт. Їхали на вантажних машинах, без тентів, за нескінченним засніжених зимових дорогах в бік Старої Руси.

На Староруському напрямку наші війська розгромили три і оточили сім дивізій 16-ї армії німців під Демянском, звужуючи кільце оточеного угруповання противника. Фашистський генерал граф фон Врондорф, прагнучи підняти бойовий дух своїх солдатів, писав у наказі: «Ніколи не вдасться російською проникнути в наші позиції.

Ми протримаємося, якщо наша залізна воля буде непохитною. Російський натиск буде відображений». Однак багато німецькі солдати зовсім інакше оцінювали тут створилося становище. Їх моральний стан був пригніченим. Єфрейтор Видель, зокрема, у своєму листі батькам у місто Шифельбейп писав: «Нам тут дуже погано. Ми сидимо в котлі, прикрите кришкою».

Фашисти, що мріяли про захоплення Ленінграда, грузли в лісах і болотах. Кілька разів оновлювався склад гітлерівських військ, що окопалися на Демянском плацдармі. Весноватый фюрер щедро слав сюди підкріплення.

Дізнавшись про розгром кількох дивізій і оточення радянськими військами 16-ї армії, фюрер викликав фон Буша в ставку під Кенігсбергом. Він наказав йому повністю відновити становище в районі Стара Русса — Демянск і дав генералу термін два тижні. Одночасно Гітлер розпорядився виготовити спеціальні жетони і видати їх кожному солдату 16-ї армії. Нехай, мовляв, знають, що він, фюрер, проявляє про них особисту турботу. Проте становище не було відновлено через дві неділь, ні через два місяці. Солдати навісили бляхи, подаровані їм фюрером, а димінського «котел» продовжував існувати.

Утримання Dem?nskogo плацдарму дорого обходилося німецькому командуванню. Кілька полків транспортної авіації постачали продовольством багатотисячну масу людей, евакуювали поранених, доставляли підкріплення і боєприпаси.

Для утримання dem?nskogo «котла» німецьке командування було вимушене направити на допомогу 16-ї армії 8-ю легку піхотну дивізію, авіа – піхотну дивізію «Маиндал», добровольчий корпус датських авантюристів «Данія», поліцейські і спеціальні частини.

Димінського плацдарм | Історичний документ

20 квітня 1942 року їм вдалося пробити вузький, гак званий рамушевский «коридор» в наших бойових порядках і злитися з блокованими сполуками. В такому положенні фронт стабілізувався тут до лютого 1943 року. 15 лютого наші 11-а та 53-я армії перейшовши в наступ, зламали передній край оборони противника, дещо просунулися вперед, але розвинути успіх їм не вдалося. А фашисти після цього ще більше посилили оборону рамушевского «коридору».

У лютому 1943 року на ліквідацію Dem?nskogo плацдарму встала радянська гвардія — воздушнодесантные війська, де було зосереджено 7 таких дивізій. Саме тут вперше було застосовано широке використання воздушнодесантных військ в якості звичайних стрілецьких дивізій. На цю ділянку фронту разом з іншими сполуками ВДВ була перекинута і 4-я гвардійська повітряно-десантна дивізія, що входила до складу 1-ї Ударної армії.

21 лютого головні сили дивізії зосередилися в лісі північно-західніше Астратово, в районі Осташково. Тут вони зазнали сильної бомбардування ворожої авіації.

Фашистські літаки налетіли якось раптово, в той самий момент, коли наші колони стягувалися в Астратовские лісу з боку станції Осташково. Було це вже під вечір. Пам’ятаю, як перша дев’ятка «юнкерсів» заходила з голови нашого полку.

— Повітря! Всім розосередитися!— подав хтось команду. Але не встигли ми розосередитися, як почалося бомбардування, і на нас з роздирає виттям посипалися бомби. Ходором заходила земля. Виття, рев, гуркіт. Дим з їдкою гаром оповив ліс і дорогу. А літаки несамовито кружляли, опускаючись все нижче і нижче.

Десь неподалік дали про себе знати зенітки, але безуспішно. Їх заглушив захлебывающийся рев літаків. Порушуючи лад, вони один за іншим розгортали, заходили на ціль.

І раптом один «Юнкерс-87», різко розвернувшись на бриючому польоті пройшов прямо над нами, дав кілька черг з великокаліберного кулемета. Кулі, повискуючи, розсікали дерева, а потім зовсім поруч зметнувся блискавкою в небо яскраво-рудий фонтан вогню, бризками розліталося з землею і снігом полум’я. Піднялася метушня. Почулися стогін поранених, крики і нерозбірливі команди…

Літаки відлетіли так само раптово, як і з’явилися. Настало затишшя. Густий чорний дим клубочився над лісом. Кругом були выворочены і поламані дерева, чорніли воронки, і всюди — задушливий запах гару. І відразу ожила дорога. На ній з’явилися люди. Зносили в сторону від дороги убитих, надавали допомогу пораненим.

А через кілька хвилин бомбардування повторилася. Фашистські льотчики скидали на парашутах «люстри», спалахували, немов феєрверки, в темному небі. Вони довго горіли сліпучим світлом, осяваючи все навкруги.

А коли літаки відлетіли, частини дивізії рушили вперед. Незважаючи на великі втрати в живій силі і техніці, вони до ранку 26 лютого зосередилися в заданому районі. Їм було поставлено завдання прорвати оборону противника на ділянці Каркачево — Кривавицы — Піски, знищити його і вийти на шосейну дорогу Стара Русса — Пагорб біля позначки 64,6, осідлати її і не допустити відходу ворожих військ по цій дорозі.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь